Темноволосий Нолдо затулив обличчя долонею. Нельяфінве, чи може все ж таки Маедрос, зберігав спокій. Страшним був той спокій – так мовчать на тортурах.
- Ходімо, - вимовив він врешті, - Макалауре, бери дітей…
Темноволосий ледь здригнувся.
- Брате, - вимовив він, - може не…
- Ти дивишся на мене так, наче у мене виросли ікла, - сказав Маедрос неслухняними
вустами, - я тільки запропоную обмін. Один Сильмарил на два діаманти.
- Думаєш – обміняє? – спитав Макалауре якось невпевнено.
- Вона ж nisse, - зі страшнуватим усміхом мовив Маедрос, - і мати… Обміняє. Бери
діаманти, брате. Чудові діти, і теж близнята… О, мої Амбаруссар…
Макалауре нахилився і підняв з підлоги Ельроса. Брат затремтів.
- Заспокойся, - вимовив Макалауре глибоким голосом, що наче проникав до глибини
fеа11, - все буде гаразд. Ми йдемо до твоєї мами.
- Я піду сам, - озвався я, - не доторкайтеся…
Маедрос здвигнув плечима.
- Руссе, - мовив він до вістового, - візьми це дитя за руку і тримай міцно. Нам потрібні
обидва заручники.
Нас вивели через садові дверцята. Пізніше я зрозумів, що Маедрос не хотів вести нас там, де відбулася сутичка… Повз мертвих… Але ми таки побачили вбитих
– перед маяком. Нолдор ховалися за прикриттям з садової загорожі.
Окремо сиділо кілька Ельфів – без зброї і під охороною.
Темноволосих воїнів, мені незнайомих – я бо знав в обличчя всіх
материних гриднів.
- Аркуеноне, - покликав Маедрос, і до нього підбіг один з його
дружинників, аж білий від стримуваного гніву.
- Ми їх обеззброїли, - прошипів Ельф, - і очікуємо на ваш наказ, вельможний Нельяфінве.
Він мав на увазі тих воїнів, котрі відмовились іти в атаку… А чи
повернули зброю проти своїх… Я так і не зрозумів, що трапилось.
Пізніше мені оповіли, що мати звернулася до атакуючих, закликаючи
їх не воювати проти nisse. Еllet для Ельфа є священною істотою, а діти
є святинею для обох. Шкода, що ніхто не здогадався спитати, де вона
зоставила своїх синів
- Сурми, Аркуеноне, - звелів Маедрос, - перемовини.
Срібна сурма закричала дзвінко і пронизливо. Маедрос вичекав
хвильку і підвівся з-за завалу на повен зріст. Ззаду хтось охнув –
здається то був Руссе. Високий Феанорінг був нині чудовою мішенню
для синдарських стріл.
- Квенді! – вимовив Маедрос голосно, - ми не бажаємо
подальших смертей. Ми прийшли за тим, що належало нашому
батькові, згідно Обітниці, яку дали родом усім. Я звертаюся до княгині Ельвінг і
10
Nisse - жінка
11
Fеа - душа
15
пропоную обмін: Сильмарил Феанора на двох синів Еаренділя. Присягаю, що не буду
мститися за смерть своїх братів - війна війною. Чуєте, Синдар? Обмін – і ми йдемо.
Відповіддю була тиша. Маедрос мовив не обертаючись:
- Макалауре, Руссе - візьміть малих на руки і станьте поруч.
Вони виконали наказ – його брат підняв на руках Ельроса, котрий принишк від жаху, мов
мишеня, а синьоокий Руссе взяв мене під пахви, хоча я брикався з усієї сили, і теж підняв над
головою.
За кільканадцять хвилин, які здалися всім нам занадто довгими, з віконечка-бійниці майнув
білий шарф, прив’язаний до стріли.
- Вони здаються, - мовив з полегшенням темноволосий Макалауре, - хвала Валар за їхні
маленькі милості.
- Аркуеноне, - озвався Маедрос стиха, - звели воїнам винести звідти… загиблих.
Ельдар розсунули загорожу, і вийшли забрати тіла. Руссе поставив мене на землю, і я тут
же почав роззиратися, куди б його чкурнути. І раптом заціпенів – повз мене пронесли
Амрода… Синдар стріляють цільно – він помер одразу… Стріла увійшла вище
кольчужного коміра. Наступним був Амрас, його я пізнав лише по огняному волоссю…
Лице воїна перетворилось на криваву маску…»
Ельронд замовк, зрозумівши, що сказав зайве, але Нерданель мовила, сама дивуючись з
того, як рівно звучить її голос:
- Не зосталось Нолдор, свідків тієї сутички. Ніхто не повернувся… Аркуенон… Я
знала Аркуенона… А отой Руссе напевне народився вже в Ендоре. У мого Нельо був
інший вістовий – Морнемир, мій родич, Магтанової крові…
- Цей гідний всякої пошани Ельда загинув в Нірнает Адорнедіад, - озвався Ельронд, -
принаймні, так мені оповідали. Однак, можливо поки що досить?
- Ні, - сказала жінка, - говори… Я вперше говорю зо свідком, котрий бачив… Бачив
загибель моїх найменшеньких і говорить про це з жалем…
- Мені дійсно було їх жаль, - продовжив гість, - навіть тоді… І я заціпенів на місці, і