більше не думав про втечу. Тим часом з дверцят маяка почали виходити гридні. Вони
складали зброю біля сходинок – мечі, луки… Дехто теж був в крові…
- Хто ваш сano ? – спитав Маедрос спокійно.
- Я, Меретір, - озвався сano. Його куртка кольору зів’ялого листу була вся в іржавих
плямах, а лице дуже блідим аж сірим, як у смертельно пораненого.
- Ми виконали свою частину умови. Де княгиня Ельвінг?
Меретір різко підвів голову. В карих очах Синда змішались воєдино страх і зненависть.
- В-вельможний Маедросе, - кожне слово Меретір вимовляв наче через силу, - я прошу
вас вислухати мене, а зробити по власній волі. Княгиня Ельвінг знаходилася на
вершечку маяка, там, де відкрита площадка для ліхтаря. Коли ми передали їй ваші
умови, вона розсміялася, і сказала, що краще загине, аніж віддасть вам цей камінь –
свідоцтво звитяги її роду. З тим вона кинулась з майданчика вниз – ми не встигли її
зупинити. Однак, Валар не зоставили в біді онуку Берена та Лутіень – перед нашими
очима вона обернулася білою чайкою, і полинула на Захід. Камінь же сяяв на грудях
птаха, немов дороговказ.
Маедрос вислухав його, не змигнувши оком. Затим звелів Аркуенону відрядити воїнів
обшукати маяк, і обдивитися зверху море – чи не видно де човна. Темноволосий Макалауре
зітхнув уривчасто:
- Можливо, - промовив на квенья, - доріатець говорить правду. Я не відчуваю поклику
Сильмарила.
Очікування затяглося і ставало нестерпним. Врешті Аркуенон підійшов до свого князя й
мовив:
16
- Вельможний Нельяфінве, ми обшукали все, і обдивились все довкола, однак не
знайшли ні каменю, ні княгині. Але ми помітили кілька кораблів, що йдуть сюди від
острова Балар.
- О, ні, - сказав рудоволосий, - син мого Фіндекано… Ерейніон…
- Вони мабуть помітили щось неладне, - тривожно мовив Аркуенон, - мій князю, ми не
можемо стати з ними до битви.
- І не маємо права здатись, - вишептав Макалауре, - Обітниця…
Маедрос дивився на море, де тільки зір Ельда міг розріжнити білі краплини вітрил, і щось
міркував. Потім перевів погляд на вбитих братів – я вже встиг втямити, що вони брати, ці
троє рудих. Коли він глянув на мене, опісля того, то я подумав, що мій шлях до Туманних
Чертогів буде дуже коротким. Авжеж, переді мною стояв Феанорінг, жахливий і лютий…
Котрий не отримав бажаного, але втратив найдорожче.
Меретір, він був хоробрим, наш сano , став перед ним і сказав ледве чутно:
- Ви можете втолити вашу жагу крови. Це моя стріла відправила до Мандосу одного з
рудоволосих… Убийте мене, але пощадіть її синів.
- Тоді, в Доріаті, - мовив Маедрос протягло, - ти мовив при всіх Квенді, моїх воїнах і
полонених Синдар, що я наказав стріляти туди, де ховалися жони… Бо там була
Аммале, якій я колись освідчився, зустрівши її на Святі Єднання, а вона сказала, що
дивується, як огидний каліка насмілився звести очі на доріатську красуню. Ти
звинуватив мене у навмисному вбивстві nissi. Нині ти хочеш звинуватити мене у
дітовбивстві?
- Елуред та Елугіл, - сказав Меретір, - сини Діора і брати княгині…
- Воїни з дружини мого брата Келегорма зоставили їх самих у лісі опісля того, як
переконалися, що їхня сестра зникла разом з каменем. Нагадати тобі, чому вони це
зробили, Синда?
Меретір ледь здригнувся. Маедрос поклав йому на плече правицю, і Синда аж зігнувся
під вагою залізної латної рукавиці. Дивної якоїсь рукавиці – вона була схожою швидше
на руку зі сталі.
- Троє моїх братів, - сказав рудоволосий, - загинуло у Доріаті… Від руки Діора, котрий
був Аданеделем, напівкровним… Троє моїх братів билися з ним, вже бувши
пораненими отруєними дротиками. З отрутою в крові… Я покарав тоді воїнів
Келегорма за свавілля, і особисто розшукував синів Діора. Вони були вже підлітками, і спромоглися втекти, а Ельф, як відомо, у лісі не загине. Неподалік був табір
блукаючих Лаіквенді – я думаю, що це вони прихистили хлопців. А тепер слухай мене
уважно, Меретіре. Мені байдуже, чи ваша пані злинула у небо білокрилим птахом, а
чи ви спустили її до човна по шовковій драбині. Вона була поганою сестрою, і є
поганою матір’ю, бо чужа та ще й заклята дорогоцінність стала їй дорожчою від
братів і від синів. Я беру її синів у заручники, Меретіре. Нехай прибуде за ними на
пагорб Амон-Ереб – з Сильмарилом. Лише за таку ціну вона отримає назад своїх
близнят.
Отут я перелякався насправді. До цієї миті я сподівався, що все закінчиться – так чи