інакше… Сподівався на появу мами в сяючому Наугламирі… Сподівався, що вона
віддасть грізному Феанорінгу його клятий камінь і скаже гордо: «Мої сини мені дорожчі
за це ваше скельце…» Чи якось інакше… Я чекав… Весь цей час, відтоді, коли я побачив
тіла рудоволосих близнюків, я очікував, що прийде мама і вирятує нас від цього жаху.»
Гість раптом перехилився через стіл, і стиснув Нерданель обидві руки.
- Ви, - сказав, - ви віддали б Сильмарил за ваших двійнят?
- Я віддала б все за будь-якого з моїх синів, - відповіла Нерданель, зворушена до сліз…
- Сильмарил… Вишні Валар… Якби за всі камені світу, закляті і не закляті, можна
було викупити з Мандосу хоча б одне моє дитя – я б зробила це… Я віддала б за них
честь і гордість, я бо кілька разів ходила до Валмару, до Кола Судьби, і просила
17
милості – як милостині… Я прохала повернути мені хоча б одного з семи… Мені ж
відповідали – справедливість.
- О, справедливість, - сказав Ельронд з гіркуватою усмішечкою, - я дещо знаю про цю
пані, і не вірю в справедливість… Але я продовжую…
Загиблих і поранених поклали на ноші, зроблені з уламків загорожі. Маедрос ще раз
подивився в мертві обличчя і мовив стиха звичаєві слова прощання:
- Шлях ваш на Захід хай буде прямим… Дух іде до Мандосу, ім’я зостається в піснях…
- Мій володарю, - сказав Аркуенон, - а що робити з тими з наших, хто покинув зброю, і…
Маедрос обдивився провинних Ельфів. Ті збилися докупи і не підводили очей.
- Я, Нельяфінве Феанаріон, - сказав князь на квенья, - звільняю вас від присяги, даної
мені і роду Феанаро. Ідіть своїм шляхом, Ельдар.
- Вельможний Нельяфінве! – не втримався Руссе, - це ж зрадники! Через них загинули
ваші браття!
Рудоволосий якусь мить дивився на свого вістового застиглим поглядом, сповненим
страждання, а тоді озвався стиха:
- Ми сотворили неправедне діло, мій воїне, і тому вчинок тих Ельдар не можна назвати
зрадою. Рушаймо…
Вельможам підвели
коней, дивних коней з
розумними очима.
Раніше я таких не
бачив. Враження було –
ніби вони ось-ось
заговорять. Коли
Феанорінги сіли верхи,
причому перед
рудоволосим кінь
опустився на коліна, і
Маедрос опинився на
його спині, допомігши
собі лише лівицею, Аркуенон підхопив Ельроса і передав Макалауре. Мене на коня до
Маедроса підкинув Руссе, за що я одразу зненавидів молодого вістового. Рудоволосий
обійняв мене і прикрив полою багряного плаща. Його воїни тим часом зробили кілька нош з
уламків загорожі, і поклали на них поранених та мертвих. І ми покинули принишклі Гавані –
Фалатрим князя Кірдана під час короткого бою просто поховались по своїх домівках, не
бажаючи бути замішаними в усобицю.
До табору Феанорінгів ми прибули надвечір. Нас з братом зоставили біля одного з наметів, біля вогнища, майже без охорони. Це, певне, був намет Маедроса, який він ділив з братом.
Неподалік поклали вбитих близнюків, дві Нолдіе-цілительки в чоловічому вбранні і з мечами
при боці вийняли стріли з тіл, і омили мертвим обличчя. І лише по тому старші дали волю
горю.
Вони не плакали, ні, але той, кого брат називав Макалауре, приніс з намету арфу і заграв. Від
дзвону струн мені стало моторошно, а потім я почув голос, що проникав до глибини духу, голос, переплавлений у біль… До намету, поруч з яким лежали убиті, поволі сходилися
воїни. Темноволосий Феанорінг грав, а я бачив… Бачив наче у яві цю садибу, чисту і світлу, переповнену Ельдар… Бачив сади Валінору, бачив ваше лице – сини ваші, нене, найбільше
побивалися над тим, що завдали вам страждань. Макалауре називав рудих близнюків
вашими улюбленцями, наймилішими вашому серцю, він страждав від того, що загинули
вони в усобиці, і навіть вітер не принесе вам звістку про те, бо пролив навпроти затоки
Дренгіст навічно закрито туманом…
18
- Я відчувала загибель кожного з них, - глухо сказала Нерданель, - мені не потрібно
було для того східного вітру…
- А потім, - мовив Ельронд, зітхнувши, - потім Маедросу отой Руссе подав скрипку, вже, видимо, налаштовану для гри. Рудоволосий взяв смичка і вклав в оту рукавицю, я помітив, що на залізній кисті згинаються пальці, як на справжній руці. Приклав
скрипку до плеча, і заграв… заграв танок Сонцестояння, священний для Ельдар, що
дає наснагу до битви. Хтось почав відбивати такт мечем по щиту, і музика злетіла до
неба, розправила крила і щезла в дзвоні сталі. Він проводив братів як воїнів, він, котрий не бажав плакати, і зневажав жалість.