було б останнім падінням в моєму недолугому житті.
Його співрозмовник невміло провів рукою по рукаву чорної куртки Феанорінга, чи-то
потішаючи, чи-то жаліючи. Той коротко зітхнув і пішов до брата, який про щось
розмовляв з тими Ельфами, котрі зустрічали прибулих.
Я говорив уже, що всі укріплення було зроблено з дерева, при тому так вміло, що
твердиня ніби виросла на пагорбі. Вона була його… логічним завершенням. Посередині
стояв великий дім з шатровим дахом, там була зала зібрань, і покої вельмож, від дому
стрункими лініями, наче промені, стояли будиночки – як я потім дізнався, для жонатих
Ельдар. Неодружені воїни мешкали в таких же хатинках по кілька чоловік. Воїн з
косичками взяв за руки мене та Ельроса і повів до отого великого дому. Ми пройшли
бенкетну залу з великим комином, піднялися по сходах на галерею, і наш супутник
штовхнув одні з дверцят. За ними був великий покоїк з широким, на всю стіну, вікном.
Заскленим вікном – таких розкошів не було в Гаванях, я чув про таке лише в оповідях
про Гондолін. Перед вікном стояв довгий стіл, на якому було розікладено якісь
інструменти. Меблів в кімнаті було небагато – стіл, кріселка, поставець, все різьблене з
дерева, все чудової роботи. В ніші, що мала заміняти спочивальню, за завісою
знаходилося ложе, занадто широке для однієї особи. Стіни прикрашали гаптовані
гобелени, на яких зображені були мирні сцени з життя Ельдар – танці, музикування, гуляння.
- З наказу вельможного Нельяфінве, - церемонно мовив на синдарині воїн з косичками,
- вам обом відведено покої його загиблих братів, котрі теж були близнятами.
Розташовуйтесь тут, обідатимете з князями внизу, одяг же вам пошиють наші діви і
жони. Мене можете називати Келебрімбором, бо моє квенійське назвисько вашим
синдарським язичкам не вимовити…
Нерданель зітхнула.
- Келебрімбор, - повторила задумливо, - Тельперінкваро… Я звала його – Тьєлпе… Я
так і не побачила його дорослим.
- У великій залі – Ельронд вказав рукою на будинок, - є два малювання… З вас, а
чоловік – напевне князь Феанаро?
- Так…
- Якщо прималювати йому смішні косички, то це і буде Келебрімбор.
- Так схожий? – спитала Нерданель з ніжністю у голосі
- Одне обличчя. Він дуже цим пишався. Він… Він був моїм другом… Я… Але це
зовсім інша історія… Я хочу закінчити цю…
Отже – ми отримали власну спочивальню, мали обідати за одним столом з Феанорінгами, і нібито ніхто нас не кривдив. Але я був дуже недовірливою особою – коли ми в’їхали в
городище, то я помітив, що на його вуличках багацько Ельфів, схожих з вигляду на
Синдар, або Нандор, а то і на Лаіквенді: ці світловолосі мисливці часом добиралися в
своїх мандрах і до Гаваней. Хоча всі вони були добре вбрані і помірно веселі, я
запідозрив, що то раби – який бо родич Телері, від яких походили ці три народи, буде
жити в твердині братовбивць.
Я виповів всі свої застереження брату, але мій чутливий Ельрос лише головою покрутив.
- Брате, - сказав він слабким, але спокійним голоском, - той, що співає – він добрий і
лагідний. Мені так зле… Я ніяк не можу забути, як мама… Як мама відштовхнула нас.
Мені хочеться згорнутися в клубок і снити, снити блакитними снами, а довкола
туман…
Я вчепився йому в руку і заприсягся, що, коли він покине мене тут, і втече до
Туманних Чертогів, то я ославлю його боягузом від Амон-Еребу до острова Балар.
23
- Співець мене не відпустить, - вимовив брат, - його дух є схожим на місячне сяйво…
Ми вдвох ідемо доріжкою по воді. Місячною доріжкою – і він тримає мене за руку.
Очі Ельроса неначе повивав отой туман, про який він оповідав. Я не сподівався, що він
виживе – чорна туга убивала повільно, але вірно. Я теж не хотів жити, бо не вірив
нікому… Мати, моя мати розірвала зв’язок між нами – як розітнула ножем. Чому я мав
вірити незнайомим Ельдар, про яких чув лише зле? Я перебирав у пам’яті усі оповіді
доріатських дів і жон, вибираючи з них найдошкульніше. План мій був таким – якщо
Феанорінги хочуть приспати нашу з Ельросом пильність, і перетворити нас на рабів, то
краще вже загинути одразу і з честю. Рудоволосий мені здавався більш запальним, аніж
його брат – його я і вибрав в якості зброї судьби.
Нас запросили не на обід, бо вже було пізненько, - на вечерю. За нами прийшов Ельф-підліток, у нього було хвилясте волосся, що сяяло сріблом і сягало стану, видовжені очі