кольору сталі і вузьке, мов клинок, нолдорське лице. Я ніяк не міг визначити його статус, поки я ламав над цим голову, він мовчки взяв нас за руки і звів униз.
У коминній залі відбувалася звичайна вояцька учта, за майбутні століття я відбуду їх
безліч. В Гаванях мати давала бали, при чому запрошено туди було не кожного Ельфа, діви та жони рухалися мов лебедиці, а вже дивились на співрозмовника так, ніби
дарували золотого персня. Обрані особи вдостоювалися чести сісти до столу княгині, і
там часто ставали мішенню для досить злостивих жартів. Можливо ви чули історію про
те, як ще в Доріаті Ельф-Нандо на ім’я Саерос злостиво пожартував над моїм родичем-людиною, Туріном, сином Гуріна?
Ви хитаєте головою, отже не чули… Вам і не потрібно цього чути – ця оповідь не
принесе чести ні Ельфам ні Людям. Злоєхидство – чисто доріатський звичай, у Нолдор
все було простіше. Хоча часом двоє Ельдар просто з-за столу йшли до зброярні, з’ясовувати стосунки у поєдинку до першої крові, а за столом іноді бувала просто
перестрілка жартами, ці жарти таки були доброзичливими. Принаймні, Маедрос завжди
стежив, щоб це було так, а не інакше. Келебрімбор опісля оповідав мені, як Найстарший
змушував своїх запальних братів стримувати себе… І жорстко карав за кожен непослух.
Якось він вислав Куруфінве, батька Келебрімбора, на порубіжжя за невдалий жарт над
гостями-Гномами.
Тут теж вельможі сиділи окремо, але не на підвищенні. В залі панувала шамотанина, співали й музичили по черзі, всі, хто того бажав. Одні воїни виходили на варту, інші
поверталися з обходу… Підліток, схожий на Синда і на Нолдо одночасно, провів нас до
княжого столу. Обидва Феанорінги вже сиділи там в оточенні найближчих. Два крісла
поруч з ними були порожніми.
- Будьте моїми гостями, сини Еаренділя, - мовив Маедрос лагідно, - і сідайте до столу.
Ельрос спробував залізти на високого стільця, але не зміг, і Маглор підсадив свого
підопічного. Брат подякував поглядом – він був занадто слабким, і ледве зійшов донизу. Я
залишився стояти.
- Сідай, - сказав Маедрос, - вечеря холоне…
- Я не їстиму, - відповів я визивно, - і не сидітиму поруч з вами…
- Твій брат хворий, але вийшов до вечері, - здвигнув плечима рудоволосий, - бажаєш, щоб тобі подавали вечерю до ліжка?
- Я бажаю взагалі не бачити вас, - розпочав я підготовану в кімнаті промову, - всі
Феанорінги – злостиві і люті істоти, пихаті братовбивці, а ви – ви є гіршим за всіх…
Ви убивали Квенді ще там, в Західних Землях, в Альквалонде – я старанно вимовив
квенійську назву, - і убивали в Доріаті. У нас, у Гаванях теж – убивали. Ви – боягуз, ви плазували біля ніг Моргота, і тому він вас помилував, і дав можливість утекти. За
те, що ви цілували йому чоботи. Ви зрадили друга – отого Фінгона з Гітлуму, він був
вашим Великим Князем, а ви не прийшли на битву. Мій пращур Тургон прийшов – а
ви, ви не прийшли, і Фінгон надаремне вдивлявся в далечінь, чи не здійметься курява
24
від вашого війська. За те Моргот зберіг життя всій сімці Феанорінгів, але мій дід Діор
прикінчив аж трьох з вас, чим довів, що ви не лише боягузи, але й слабосилі… Ви
убили жону Діора і братів моєї матері, а отже ви є вбивцею nissi і дітовбивцею!
Раптом я втямив, що Маедрос уже не сидить за столом, він стоїть, стоїть біля комина, вивищуючись наді мною на весь свій чималенький зріст, і лівиця його надаремне шукає
піхов з мечем при правому боці. Я вирахував вірно, але забув про одну важливу річ. В моїй
уяві Феанорінги завжди були озброєні до зубів, однак на вечерю у колі наближених не
беруть мечів. Майтімо якось зізнався мені, що коли б він тоді мав при собі меча, то його
заслужено б назвали дітовбивцею. Він стерпів би від дитини-заручника всі несправедливі
зауваження окрім одного… Я насмілився сказати йому, що він зрадив друга…
Нерданель раптово звелася з-за столу.
- Ходімо, Ельронде Еаренділіон, - сказала вона, - я покажу тобі дещо…
Невеличкий закритий дворик в глибині саду був весь обставлений мармуровими подобами
Ельдар. Але Ельронд одразу кинувся до парної скульптури якраз навпроти входу.
Високий Ельда обіймав за плечі другого, трохи нижчого на зріст. Вони напевне сказали одне
одному щось дуже смішне, бо високий сміявся вже відкрито, а той, що понижче, намагався
втамувати сміх. Волосся другого Ельда було заплетене в коси, перевиті стрічками…
- Майтімо, - сказав Ельронд з такою ніжністю в голосі, що у Нерданель запекло там, де, як вона вважала, вже давно не було серця, - Майтімо… А той, другий, то напевне