- Ну, що оце з тобою робити, - лагідно мовив
співець, - хочеш ночувати у мене?
- Заспівайте, - прошепотів Ельрос, - я не хочу на
той шлях, я заблукаю в тумані… Заспівайте – я
побачу море і місячну доріжку по якій уплив
корабель Еаренділя…
Маглор глянув на мене.
- Переночуєш тут? – спитав, - Не боїшся?
- Не бачити нікого з вас є для мене великим
щастям і невисловленою радістю, - відповів я з
чисто доріатською ввічливістю, - бажаю, щоб
вас не бачили ні Ітиль, ні Анара.
- Ти добре вмієш ранити словами, - мовив співець, - тільки маю до тебе прохання -
мене. Не мого брата, з нього задосить страждань.
З цими словами він вийшов з покоїку, несучи Ельроса на руках. Я перечекав хвилину, а
тоді забрався за гобелен і трохи відчинив дверцята.
26
Сусідній покоїк був схожим на мій, однак меблі в ньому були трохи іншими… Два столи, якісь підставки, держачки… Письмовий стіл з шухлядками… А біля столу стояв
Маедрос, і Лаїрасул оправляв на ньому вбрання – нічний оксамитний халат кольору
стиглої вишні. Рукави у халату були довгі і закривали кисті рук. Лаїрасул – тепер я не
сумнівався в наявності у Нолдор синдарських рабів, та ще й таких ницих, котрі
обожнюють своїх хазяїв – оправив пояс халату, і Маедрос опустився в кріселко біля
столу. Лице Феанорінга було таким блідим і
змученим, що я аж зрадів з того.
- Можливо ви бажаєте послухати музику
флейти? – запропонував Лаїрасул, - я
покличу Руссе, він якраз є вільним від варти.
- Ні, дитя моє, - відповів Маедрос своїм
сріблястим голосом, наче надтріснутим на
високих нотах, - я хочу побути сам.
Лаїрасул тихо зник. Маедрос взяв перо, взяв у
лівицю, з чого я зробив висновок, що він, напевне,
шульга, і подивився на протилежну стіну. Там
висіло випалене на дереві зображення неймовірно
вродливого Ельда, волосся якого було заплетене у
дві коси, перевиті стрічками.
- Ти не знаєш, Фіндекано, на що я
перетворився, - сказав Маедрос стиха, -
добре, що не знаєш. Обітниця… Я говорив тобі колись, що це Морготова прищепа.
Так воно і вийшло. Тепер і Амбаруссар десь там, поруч з тобою… О, Суддя не дасть
нам, синам Феанаро, загинути у справедливій битві, як тобі. Ми всі поляжемо у
братовбивчих війнах, тим більше, і зосталося нас – я та Макалауре. Ти хоч приснися
мені, мій відважний брате, мій Астальдо… Назви мене орочим поріддям – тільки б
побачити тебе таким, яким ти був на отій нашій учті у Гімрінгу… Веселим і
сповненим життя. О, соколе мій…
Він дістав з шухлядки оправленого в шкіру зшитка і почав його гортати. Читав довго, потім щось писав на окремому листочку. Тоді поволі прочитав вголос з того зшитка:
«Рудий, я вірю в нашу перемогу, бо інакше саме існування світу втрачає сенс. Ніч
минає, Майтімо, милий… Я вже бачу проміння світанку».
- Останнім, що ти побачив, були вогняні бичі барлогів, - прошепотів Маедрос, - і в
цьому моя… моя провина. Це я взяв на службу вастаків, це я повірив, що Ульдор з
родом його дотримають присяги, це я не встиг затулити тебе від булави Готмога хоча
б і власним тілом… Це я…
З зітханням він поклав зшитка і листочка до шухлядки і підвівся з крісла. Світло лампи
Феанора, яким освітлювався покоїк згасло, що мені не дуже-то завадило – я мав ельфійський
зір і прекрасно бачив у темряві. Однак в мою щілину нині видно було лише столик і порожнє
кріселко.
Я вибрався з-за гобелену і впав на широке ложе, що колись належало Амроду та Амрасу з
одним бажанням – помсти і смерти. Я не насмілювався зізнатися навіть самому собі, що
ненавиджу я не рудого Феанорінга, а срібноволосу жінку в сріблястій сукні і з сяючим
каменем на грудях.
Наступного дня я не вийшов ні до сніданку, ні до обіду. Цим, здається, ніхто не
переймався, однак мені принесли до кімнати поїсти і дали спокій. Ельрос весь час був
біля Маглора – мій брат і той зрадив мене.
Через вікно я побачив, що Маедрос кудись пішов разом з Келебрімбором. Скориставшись
цим, я тут таки проник до його покоїку і розпочав свою помсту.
27
Напевне, в мені таки забагато людської крові, якщо взяти до уваги те руйнування, що я
сотворив. Дивуюся тільки, як ніхто не прибіг на грюкіт, а втім, вдень у коминній залі не
було нікого, рівно як і в спочивальнях другого поверху. По
спочивальні кружляв вихор з подертих листків, списаних
віршами, статуетки я поскидав зі столика на підлогу, якесь