чудернацьке приладдя погнув і поламав, чорнило розлив, вивернув в ту калюжу одяг з шафки ну й наробив ще
багато чого. Опісля подався до покоїку близнят і почав
очікувати наслідків.
Наслідки не забарилися – коли стемніло, до мене увірвався
Лаїрасул. Він ухопив мене за перемазані чорнилом руки і
відважив такого ляпаса, що я аж похитнувся. Однак тут
таки зумів звільнитись і вчепився юному Ельфу нігтями в
обличчя.
Лаїрасул був від мене старшим і вже навчався мистецтву
війни. Тож скрутив він мене одразу, ухопив за косички і
поволік до покою Маедроса через потаємні дверцята.
Феанорінг стояв посеред розгромленого покою не
розгніваний – приголомшений… На ньому було брунатне
полотняне вбрання, пропахле димом і кузнею. На правиці
– знов та сама латна рукавиця з заліза… Пам’ятаю, що
здивувався – чого це він її постійно носить, навіть коли на
скрипочці грав, то не зняв з руки.
- Це зробило воно, - оголосив, важко дихаючи, Лаїрасул, і Маедрос глянув на мене не
гнівно, а так, як гордий бранець дивиться на своїх мучителів, - гидке орченя навіть
ще не змило чорнило з лап. Мій князю, дозвольте лишень – і поганець довго буде
згадувати сьогоднішній день.
Маедрос мовчки дивився на розлитий атрамент. Калюжа зачорнила йому носок чобітка з
замші.
- Лаїрасуле, - мовив він стиха, - я розбив багато живих дорогоцінностей… І пролив на
землю червоний атрамент. З тих речей, що у мене зосталися, до Мандосу не візьмеш
нічого – а отже, не варто й побиватися. Однак, я не потерплю розгардіяшу в своїх
покоях. Нехай винуватець цього безладу прибере все тут… по можливості. Але – не
смій діяти силою. Я бачу – ти його бив?
- Мій князю, - мовив Лаїрасул аж ніяк не винувато, - воно дряпалося незгірш за дику
кицьку. Я мусив захищатися.
Я намагався дивитись на Феанорінга зло і безстрашно. Але мене вразив отой його погляд, погляд особи, котра терпить муки ні про що не прохаючи, і ні нащо не сподіваючись.
- Ти мене почув, Ельронде Еаренділіон. – сказав князь, - Прибери за собою безлад. Ти
не вмієш тримати себе у жмені, зовсім, як твій родич Турін. Мені оповідали, що, коли
цього воїна прихистив у Доріаті князь Тінгол, котрийсь Ельф з народу Нандор сказав
щось лихе про матір та сестру цього Туріна. Будь-який Ельда викликав би на двобій
насмішника, який перейшов межу. Однак, Турін не задовольнився поєдинком, а почав
знущатись над необережним Нандо, і те знущання закінчилося смертю. Глумитися
над супротивником можуть тільки орки… або люди. Я убивав – в Альквалонде, в
Доріаті, в Гаванях. Убивав Квенді. Але мій меч ранив лише hrоа14, і ніколи – fеа. Тобі, дитя, можливо варто розібратись, до якої раси ти належиш – забагато бо намішано
ріжної крові в твоїх жилах. Лаїрасуле – простеж, щоб він зробив все як слід. Але руку
на нього не зводь.
14
Hrоа – тіло, плоть
28
- Згідно наказу, - буркнув Лаїрасул.
Маедрос вийшов, а срібноволосий напівСинда зашипів на мене, мов дика кицька:
- Ти все почув. За роботу.
- Не дочекаєшся, - огризнувся я, - можеш мене вбити.
- Не дочекаєшся, - сказав Лаїрасул з не меншим єхидством, - я… Я тебе висічу…
- Що? – не зрозумів я.
- Коли я був зовсім малим, - сказав Лаїрасул з нехорошою усмішечкою, - то батько
якось взяв мене з собою до селища вастаків. Вони тоді були нашими союзниками… І
там я бачив, як сікли провинного раба. Я не збираюся з тобою панькатись. Або ти тут
усе прибираєш, або я беру ременя, і приступаю до покарання.
Весь вечір я чистив загиджений покоїк. Серце моє стискалося від жаху – нарешті…
Нарешті я побачив справжні обличчя своїх полонителів. Я є рабом, і цей Лаїрасул є
рабом, тільки привілейованим… І він може мене висікти… Я навіть чорнильну пляму
відшкріб пісочком під пильним поглядом срібноволосого слуги. І повернувся до своєї
кімнати не просто змученим – виснаженим.
Брат не ночував зі мною і цієї ночі… Слабосилий, мов Адан з найгірших, він прагнув
пісень Маглора, щоб жити у рабстві. Я вийняв зі сховку ножа і став очікувати.
За гобелен я заходити боявся, однак сидів поруч з ним і почув голоси Маедроса та
Лаїрасула. Потім настала тиша. Я вичекав ще доволі довго і насмілився відчинити
дверцята.
Покоїк було слабо освітлено – у вікно зазирав Ітиль уповні. Я
поволі крався по підлозі, яку півдня відмивав від чорнила. За