не повертатись до пагорбу Амон-Ереб… Інакше ви ризикуєте отримати у відповідь на
свій постріл залп з кільканадцяти луків. Ці двоє дітей зостануться тут по власній волі.
Ви чули, що сказав Ельронд.
- Це чари! – вигукнув Елугіл, - це нолдорські чари! Ти зачарував наших небожів, рудий!
- Можливо, - всміхнувся Майтімо, - однак це справи не міняє. Бувайте, сини Діора. Ви
навіть не уявляєте, яким я є щасливим, побачивши вас живими і здоровими. Синці і
гулі швидко заживуть…
З цими єхидними словами Маедрос взяв Ельроса за руку, а я вчепився названому батькові
в отой шкіряний нарукавник. Білочка стрибнула Майтімо на плече і заховалася в густому
волоссі. Ми повернулися спинами до моїх родичів і рушили лісом до пагорбу. Ох, як мені
кортіло озирнутися, щоб переконатися, що двійця не дібралася до луків… Однак, брати
якщо й зняли вже з вершечка свою зброю, то не наважилися нас переслідувати.
Кілька днів ми викупляли свою провину.
Майтімо вилежувався на ложі, хоча Аркуенон, його «правиця» обмовився якось, що
подібна рана не змусила б князя навіть зійти зі становиська. Я носив йому їжу, Ельрос
грав на арфі… Ввечері я читав пораненому книги любомудра Руміла… Був повень, Ітиль
37
дивився у вікно покоїку, однак Ельда з ангбандським тавром на грудях спав спокійно, з
усміхом на вустах. А рана… рана затягнулась швидко, як завжди затягуються рани у
сильних і не виснажених Ельдар.
Відтоді я почав називати Майтімо « аtarinya». Татко… Маглора я так чомусь не звав, однак його так називав Ельрос… Він був дуже прив’язаний до Майтімо, але свого
Макалауре обожнював, що є то є…
Наслідком нашої зустрічі з родичами було те, що одного дня до нас завітав князь
Лаіквенді Орофер. Лаіквенді взагалі-то давно відокремились і від Синдар, і від Нандор, і
князів своїх не мали, але з приходом Нолдор, частина Зелених Ельфів, спонукувана
цікавістю і бажанням пригод стала під руку Амрода та Амраса. Рудоволосі близнята
швидко навчили їх мистецтву війни, і з середовища Лаіквенді вийшло кілька cano, які
приймали участь у битвах і були непоганими воєводами… під керівництвом Нолдор.
Самостійні рішення Лаіквенді давалися важко, а дисципліна – ще важче. Ось і Орофер
загинув сам і погубив своїх лучників через відсутність послуху.
Однак, це сталося набагато пізніше. А тоді Орофер прибув до нас з супроводом з
лучників-Лаіквенді та зі своїм сином – гарнесеньким підлітком-Ельфом, однолітком
Лаїрасула. Хлопець звався Трандуїл, згодом він став мені кращим другом… особливо
після того, як я втратив майже всіх родичів і друзів, а його син, Леголас, відзначився у
Війні Кільця. Опісля всіх церемоній, Орофер ввічливо поцікавився у Маедроса, котрий і
приймав гостя, долею заручників з Гаваней. Ми тим часом разом з Лаїрасулом та
Трандуїлом життєрадісно гасали по коминній залі, намагаючись зловити те саме вертке
білченя. Подивившись на наші з братом щасливі лиця, Орофер здвигнув плечима, і
оповів, що вихованці однієї з родин Зелених Ельфів вимагають у нього оголосити війну
Нолдор з пагорба Амон-Ереб через те, що вони, мовляв, знущаються над малолітніми
синами Ельвінг. Оскільки він, Орофер, бачить, що з малими заручниками, про яких йшла
мова, поводяться добре, мало того, вони самі бажають зостатись у городищі, то ні про які
бойові дії не може бути й мови. Більше того, він уклінно прохає великого Маглора взяти
у навчання його сина Трандуїла, а взагалі-то хотів би, щоб хлопчисько володів як арфою, так і мечем.
Маедрос під кінець цієї тиради ледве стримував сміх, і таки прохопився сріблястим
смішком. Опісля він пояснив мені, що хитрющий Лаіквендо забезпечився з обох боків.
Діорінгам він скаже, що не може воювати з Нолдор, бо вони зоставили у себе його сина, а
Трандуїл тим часом навчатиметься у Маглора грати на арфі, ну, а володіти мечем
доведеться навчати юнака йому, Маедросу.
Власне так і сталося. Мої родичі більше не навідували Амон-Ереб, а юний Трандуїл з
часом став одним з найвитонченіших князів Ендоре; про його ж палац в таємничому лісі, сповненому небезпек, говорили, що це – другий Менегрот. На жаль, він не дуже-то
любить згадувати, хто навчав його володіти
мечем, пером і арфою. От тільки меча він краще
тримає в лівиці… Як і я.
Ну, а тепер, нене, я оповім найголовніше. Чому я
не вірю в справедливість… Я носив це в собі дві