народження (Келеборн бо не брав участи в жодній битві, як зрештою, і більшість вцілілих
39
доріатців) змушений був супроводжувати жону і доньку до ангбандських мурів… На
Феанорінгів він взагалі дивитися не міг, а Артаніс (я говорив, здається, що вона не
любить свого синдарського назвиська) на коротких перепочинках пропадала в нашій
частині табору.
Взагалі, у Майтімо збиралися всі, хто зостався в живих з нолдорської знаті… О, як же їх
було мало… Майтімо, Макалауре, Келебрімбор – Перший дім, Ерейніон, його сестра
Ерніс та ми з Ельросом – Другий Дім (старше покоління Другого Дому загинуло все), Артаніс та Келебріан – Третій Дім… Чвари та суперечки було забуто – ми нині були
одним.
Анфаугліт – Випалений Степ… За літа, що минули від Дагор Браголлах, він покрився
травичкою, зеленою, тендітною, несміливою… Ми неслися вперед… Земля тремтіла під
ногами, розгойдувалась, мов палуба корабля… Ще одна ороча зграя, і кіннота просто з
маршу розгортається для атаки… Меч у мене в руках… Я – нищитель, я – месник за тих, кого не знав, але кого встиг полюбити… Прорвалися… І Майтімо кричить до похмурого
неба ім’я Фіндекано, котрий загинув тут, десь тут…
Ельронд урвав оповідь. Затулив руками обличчя…
- Ми спізнились, - мовив глухо, - це була не наша битва… Ми, Нолдор, котрі пішли за
Феанаро, мусили лише гинути – від зброї, тортур і горя… Ми не мали перемагати – за
нас це зробили інші… Ті, хто не наважився вирушити з Валінору, отримали перемогу
– плід наших півтисячолітніх зусиль. Бо вони були слухняними… Ми прибули до Дор
Даеделоту вже опісля взяття Ангбанду…
- Це Майтімо говорив тобі ці слова? – обережно спитала Нерданель.
- Ні, не він…, - сказав Ельронд, - о, так, я дитя перед вами, і перед ними… Не мені б
таке казати. Я народився в Гаванях, а не у Тіріоні, я не плив на кораблях, відбитих у
Телері, не палив ті кораблі у Лосгарі, не йшов по кризі Гелькараске… Але ж
ненько… Він же міг попередити…
- Хто він?
- Еонве, - видихнув Ельронд трохи не ненависно, - у них були орли… І палантири… У
нас був палантир – на Амон - Еребі та у князя Кірдана. Ми встигли б, якби виступили
раніше, всього лишень на кілька днів…
Коли ми прибули – все було уже скінчено. Ми розбили табір – неподалік табору
звитяжного війська. Ерейніон пішов до князя Фінарфіна – тут його звуть Арафінве.
Разом з Артаніс…
Ясна річ, що їх було добре прийнято, і важко собі уявити радість Арафінве, котрий
вже не сподівався зустрітися з донькою. Князь Тіріону, Великий Князь Нолдор, прийняв і нас усіх – те, що зосталося від нолдорської знаті. Від нього ми з Ельросом
довідалися, що наші батьки живі, що мати зосталася у Валінорі, а батько Еаренділь
тут, що він є героєм, переможцем дракона Анкалагона…
Моргота взяли у полон, Ельдар ходили дивитись на нього, особливо ті, хто народився
в Ендоре і не міг бачити Валу Мелькора. Майтімо повагався, а тоді вони з Маглором
пішли самі і повели нас. Закутий у кайдани та нашийник велет справив на мене
враження – це дійсно був згусток зла, але зла, яке притягувало і заворожувало. Він
пізнав Маедроса, ще б пак… І сказав…
- Оті слова? – спитала Нерданель сумно.
- Оті слова… А потім засміявся так, що у мене трохи не заклало вуха, і спитав у
Маедроса: «Зловтішаєшся, ельфеня? Дивись уважно, Майтімо, можливо тобі нині
перестануть снитись мої підвали. Однак є одна річ, яка тобі завжди нагадуватиме про
мене – тавро раба на твоїх грудях».
Майтімо не відповів. Він стояв, неначе прислухався до чогось в глибинах свого духу.
А тоді усміхнувся своїм ніжним усміхом, обійняв мене за плече лівицею і повів геть.
40
Ви не повірите, ненько, але я відчув, так відчув Морготову злобу… Щось у поведінці
Майтімо так роздратувало божественного бранця, що він аж загарчав від люті.
- О, він є жахливим, - ледве вимовив я опісля, - князь Фінголфін був великим воїном, якщо наважився викликати на двобій оце… Але ви його розсердили, Моргота… Чим, аtarinya?
- Тим, що не зловтішався, - відповів Майтімо спроквола, - у мене немає жалості до
цієї… істоти, але немає і зловтіхи.
А земля продовжувала тремтіти, гори гриміли обвалами, а якось, опісля чергового
землетрусу неподалік запахло морем…
Море… Воно підступило так близько… Табір кілька разів переносили з місця на місце, земля двигтіла… Поговорювали, що це наслідок втручання Стихій, і що частину