- Пізнаєте? – спитав.
- О, це арфа Макалауре, - смутно підтвердила Нерданель. Вона вже не плакала, віддавшись якомусь світлому суму, переплетеному зі спогадами.
- Мій брат, - продовжив Ельронд, - мав зі своїм аtarinya схожу розмову. Співцеві було
ще гірше, ніж брату: він міг тримати меча у лівиці, однак, на арфі б грати вже не
19
Аvanire – відсутність телепатичного зв язку, «стіна» у розумі.
46
зміг… Quentaro без арфи – що може бути смутнішим. Ельрос був свідком його
погибелі, як я був свідком погибелі Майтімо, і Макалауре зоставив йому три дари: кольчугу, арфу, меч.
В пошуках я провів кілька днів та ночей, а потім ще стільки ж ми добирались до
табору. Коли, брудні і втомлені, ми з братом увійшли до шатра Ерейніона, то одразу ж
зрозуміли – щось сталося.
Келебрімбор лежав в кутку, на розстелених укривалах, відвернувшись від усіх. Йому
було найтяжче – він втратив те, що залишилось від його родини. Останній нащадок
Феанора зостався нині у світі сам. Поруч сиділа Артаніс і готувала йому quenilas. Її
лице було таким, що я мимоволі відвів очі. Жахлива врода – інакше не скажеш.
Нервен була люта, така люта, що її лють аж дзвеніла у повітрі. Келебріан принишкла
поруч. Мені трохи незручно про це говорити, але саме цього дня я вперше звернув
увагу, якої бездонної синяви очі у доньки Галадріелі.
Ерейніон теж був тут, разом зі своєю сестрою Ерніс.. Він обійняв нас, і мовив смутно:
- О, все менше і менше… І Макалауре?
Ельрос мовчки кивнув головою.
- Зі старшого покоління – одна лишень вельможна Артаніс, - вимовив син Фіндекано, -
а з нею ми з Келебрімбором, брати у других…
- І сестри… - прошепотіла Келебріан, а Ерніс зітхнула і обійняла її.
- І ви двоє, нащадки Тургона… Ті, хто народився тут… Справедливості стало
задосить…
- Вони відпустили Саурона, - безбарвним голосом сказала Артаніс, - вони його
відпустили.
Я не зрозумів, а зрозумівши – сів на коци. Саурон, Чорний Мая, був рідкісною тварюкою
вже в ті часи, це він катував Майтімо, а Фінрода, улюбленого брата Артаніс, опісля
тортур прирік на жахливу смерть, і з ним загинуло ще десятеро воїнів, окраса
Нарготронду. Ці вельможні бранці були не єдиними, хто прийняв смерть від лап Чорного
Мая, говорили, що тварь знаходила насолоду в споглядання тортур. Саурон віддавав на
муки і Людей, і навіть Гномів… Оповідали про страшні досліди, які він проводив над
бранцями, це з його вини впав Гондолін – Маеглін, мій родич, і син сестри Фіндекано, вельможної Арельде, потрапив до полону, бувши у владі чорної туги від нещасливого
кохання. Наслідки відомі – злощасний Маеглін погодився співпрацювати з тварями, єдиний Ельф за сотні літ, і загинув сам, але погубив Гондолін.
- Та як же… - почув я голос Ельроса.
- Саурон, - мовила Артаніс, - хитра бестія… Він прийшов здаватися у полон. Сам
прийшов, адже для подібних йому ганьба – порожній звук. І милосердний Еонве
наказав йому з’явитись на суд Валар… З власної волі. Ясна річ, що на Захід цей
виплодок Моргота не відбув.
Я сидів мовчки. В голові у мене голкою застрягла думка, що Майтімо з братом теж
запропоновано було з’явитись на суд Валар. Вустами Мая Еонве мусила говорити
божественна справедливість, і вона, та справедливість, зрівняла тварь, яка нівечила Арду
вкупі з Морготом, і захисників Арди, які хоч і робили помилки, але ніколи не були на
боці зла.
- О, - вимовила Артаніс, - Валар подбали, щоб життя в Ендоре не було нудним. Тоді, у
Валінорі, вони дозволили Морготу вільно гуляти Благословенним Краєм, аж доки він
не наробив стільки зла, скільки вже не зміг винести Аман. Тепер тут зоставлено
Саурона… Для чого?
- Бо ми ще живі, - співуче мовив Келебрімбор, раптово підіймаючись на лікті, і
обертаючись до нас, - бо останній нащадок Феанора ще не помер від зброї, тортур і
горя…
47
- Келебрімборе, милий, - озвалася Артаніс, - може тобі варто повернутись на Захід.
Адже дозвіл…
- Дозвіл? – гіркувато спитав Келебрімбор, - дозвіл жити на Тол-Ерессеа, а наші рідні
муситимуть благати Телері, щоб доплисти до цього острова і побачити родичів? Я
виніс би будь-яку ганьбу, але не потерплю ганьби моїх близьких, котрі зовсім не