винні в тому, що сталося колись в Альквалонде.
- Може загиблі Телері вже повернулись з Мандосу, - писнула Келебріан, - і про все
забуто?
- Телері перевезли військо Заходу, - мовив Келебрімбор, - а самі навіть не ступили на
берег Ендоре, щоб не воювати поруч з Нолдор. Поруч з тими Нолдор, котрі є зовсім
неповинними в тій злощасній сутичці. Краще я вже загину тут, в Ендоре, аніж буду в
Амані вибачатись перед кожним стрічним Телеро лише за те, що є Нолдо.
Він знову впав на коци, і заховав лице в долонях, шепочучи імена синів Феанора, оплакуючи
як тих, що загинули нині, так і тих, хто загинув раніше. А ми сиділи, сиділи мовчки, зрештою
Артаніс почала співати тихо, ледве чутно, співати поминальної, і стогоном озвалася до неї
Маглорова арфа…
Ми співали всю ніч, а на ранок нас відвідав посланець Еонве, вродливий воїн-Ваніа, і мовив, що воєвода хоче бачити синів Еаренділя. Воїн назвався Глорфіндейлом, другом князя
Тургона, отим, що загинув в бою з барлогом, давши змогу біженцям врятуватись і дібратись
до Гаваней. Ми з братом подивились на Ельфа, котрий пройшов через смерть і воскресіння з
помірною цікавістю – раніше ми б не зводили з нього очей – тоді пішли до спорожнілого
шатра Феанорінгів, вимилися, вбралися в чистий одяг, оперезалися мечами роботи Феанаро і
пішли до сусіднього табору.
Еонве прийняв нас милостиво, поруч з ним ми побачили чоловіка міцної статури, явно
напівкровного. Ми зрозуміли, хто це, однак нічого не ворухнулося в наших серцях. Еонве
назвав чоловіка Еаренділем, і ми схилили коліно перед переможцем дракона, а той заплакав, побачивши, як виросли його ельфенята.
Еонве мовив, що Белеріанд піде під воду весь… Це було для Нолдор ще одним ударом – всі
священні для них місця, политі кров’ю родичів, мало затопити море. Однак на наших з
братом обличчях не здригнувся жоден м’яз. Я сам дивувався нашому спокою, спокою
смерти, який потім всі приймали за спокій мудрості.
Нас спитали, чи хочемо ми відбути на Захід, і ми чемно відмовились, чим зранили серце
Еаренділя, який сподівався знову поєднати родину. Тоді Еонве запропонував нам вибирати
долю, адже ми теж були… ну, майже напівкровні. Ми мусили обрати, ким зостатись у цьому
світі – Ельфом чи Людиною. Я не знаю, чи всім особам змішаної крові надавали право такого
вибору: Діор загинув раніше, ніж йому могли запропонувати цей вибір, а у Еаренділя та у
Ельвінг я про це просто не питав, як і у Елуреда з Елугілом, котрі відбули на Захід одразу
опісля Війни Гніву. Так, принаймні, оповідав Орофер.
Вибір мав бути цілком добровільним, Еонве мовив, однак, що для тих Аданів Белеріанду, котрі пережили лихоліття, і не стали служити лихій силі, у відшкодування втрачених земель, буде створено і дано їм у володіння прекрасний острів біля нових берегів Ендоре. І що їм
буде подовжено вік, і додано мудрощів і сили. І що їм потрібен князь – князь з ельфійською
кров’ю в жилах, але не Ельф, щоб не вправляти Людей у спокусу знищити безсмертного
правителя.
- Я вибираю людську долю, - озвався раптово Ельрос, - і той прекрасний острів…
- Нуменор, - лагідно підказав Еонве. Я стояв у якомусь страшному заціпенінні, я
зрозумів брата. На хвилину мені захотілося зробити те саме, але я нагадав сам собі –
Обітниця.
- Я вибираю долю Ельфа, - мовив я, - і пам’ять Безсмертного.
Не знаю, чи зрозумів мене Еаренділь, а от Еонве зрозумів занадто добре. Бо на грудях у мене
висів медальйон, на якому переливалась діямантовим блиском Зірка Феанора.
48
- Сини мої, - мовив Еаренділь, -
ви ж розлучаєтесь навіки…
- Так судилося, - озвався я, а в
голові пролунало дзвоном:
«від зброї, тортур і горя…»
От і все, ненько, я оповів вам про те,
що стосувалося ваших синів… Те,
що було далі зі мною не так
важливо, та й довга це історія – на
дві епохи… Прокляття йшло за
нами, вцілілими, назирці – я бачив,
як
орки
підняли
на
списах
розтерзане
тіло
замученого
Сауроном Келебрімбора, і я утримав,
утримав свій загін від негайної атаки
і остаточного розгрому… На моїх
руках помирав Ерейніон, відважний
син відважного батька, прозваний Гіл-Галадом, Зоресяйним… і перед моїми очима загинув
Еленділь, людський нащадок мого брата. А Ельроса я поховав набагато раніше, і дух його
вирушив незбагненим людським шляхом. Я бачив також падіння Нуменору, коли всі його