почали квапливо шити і приміряти нові сукні. Княгиня мала на своїх двірських пань та
панянок приблизно такий самий вплив, як її чоловік – на їхніх meldanya.21 До початку
балу сукні було пошито – усі багряні, з чорною мереживною облямівкою, зачіски
зроблено, коні, що належали дому Феанаро, корячись нечутному поклику прибігли від
зелених угідь, де паслися разом з табунами Вали-мисливця Ороме, і Нерданель з пишним
почтом вирушила до садиби князя Нолофінве.
Вона не була там давно, дуже давно – ще з тих часів, коли її чоловік всмерть розсварився
зі своїм братом, і навіть загрожував йому мечем. Анайре приходила до неї сама –
поплакати разом, вірніше, плакала сама лише Анайре, Нерданель сиділа з сухими очима, і
потішала подругу гарними словами, однак з літами Анайре стала приходити все рідше і
рідше, особливо, коли в її порожній садибі оселилась Ітарільде з Туором. Та й Еаренділь, котрий жив у Білій Вежі на березі моря, до якої, опісля падіння Нуменору та зміни явного
світу, було навічно припнуто його славетний повітряний корабель «Вініглот», дуже часто
гостював у рідних. Щоправда без жони – Ельвінг не бажала навіть знайомитися зі своєю
нолдорською ріднею.
Тому на балі були лише Нолдор, з чого Нерданель тільки зраділа. Вона думала, що на
честь повернення родичів, до Анайре прийдуть Синдар з Нового Доріату. Ельвінг, її
брати, може навіть Діор та Німлот – ті, що загинули тоді, під час взяття Доріату її
синами… Появи Елу Тінгола вона не боялась, бо знала першого князя Доріату ще з тих
часів, коли він звався просто Ельве. Однак, доріатці свято проігнорували. Анайре з доволі
єхидною посмішечкою сказала, що в Новому Доріаті було своє свято, і Ельронд, її
20
Vanimelde – кохана
21
Meldanya - милий
50
дорогоцінний нащадок, там був, разом з синами та милою Келебріан, і повернувся звідти
з таким виразом на обличчі, ніби вкотре невдало штурмував Барад Дур, чи що вони там
воювали разом з загиблим синочком її Фіндекано. До речі, вона, Анайре, має для милої
подруженьки несподіваний дар, і зараз його покаже.
Несподіваний дар виявився юнаком - Синда, невисоким на зріст, і вбраним на військовий
лад – тільки що без меча при боці. Видно було, що якраз меча йому і не вистачає –
настільки він до нього звик. Анайре мовила, що Синда зветься Ант, на синдарині це
означає – дар, тому вона і дозволила собі цей невинний жарт.
- Мене звати Ант Доронінг, - мовив юнак співуче, - і я не Синда, я Нандо. А ви, ясна
пані, напевне є мамою вельможного Маедроса… Ви так на нього схожі… Тобто – це
він на вас… Ох… Вибачте…
Нерданель напружилась, продовжуючи мило усміхатись. Вона ще не перестала
здригатись, коли хтось з прибулих починав говорити про її синів.
- Я з родини мандрівних Нандор, - говорив тим часом Ант на вишуканому квенья, - мій
рід загинув ще при світлі зірок – їх розтерзали тварі. Мене врятував вельможний
Фіндекано, син вельмишановної княгині Анайре, хай славиться її ім’я, вона бо є
матір’ю воїнів. Я мав честь знати і вельможного Нельяфінве, прозваного в Ендоре
Маедросом, і неодноразово складав йому шану, як в Дор-Ломіні, так і в Гімрінгу, а
також мав честь знати його шістьох братів, однак – лише в обличчя. Вельможний же
Маедрос вважав мене своїм добрим приятелем, бо князь Фіндекано ставився до мене, як до власного сина, і дозволив називати себе аtarinya. Народження Ерейніона, милого моєму серцю, не змінило цього ставлення. Тому я насмілився навідати ясну
пані Анайре, яко названу родичку, про яку стільки чув добрих слів від свого аtarinya, але доля виявилась милостивою настільки, що дала мені можливість познайомитись і
з матір’ю першого мечника Ендоре.
- Перший мечник і перший лучник, - сказала Нерданель, мимоволі перевівши подих, -
вони і тут були нерозлучними – Майтімо та Фіндекано. Ти давно прибув сюди, дитя
моє?
«Ще при світлі зірок, - промайнуло у неї раптом, - загинули його батьки… Він має бути
лише трохи молодшим за моїх Амбаруссар… Однак у нього очі юнака….»
- Я загинув у битві, - гордовито мовив Ант, - загинув з честю, поруч зі своїм аtarinya Фіндекано. Коли я поліг, він був ще живим, хоча справи наші були зовсім погані. Але
я сподівався…там, в Туманних Чертогах. Весь час сподівався. А потім певний Мая
оголосив мені вирок Судді – я мав воскреснути разом з усім родом Доронінгів. Але я