тиску на дух, не на тіло… Скажімо, змусив Келебрімбора спостерігати за муками
близьких йому осіб… Його воїнів, можливо – полонених дів, чи жон… В усякому
разі, шістнадцять перснів потрапило тварі до рук.
Однак, Саурон чудово розумів, що це лише перші проби… Вони теж мали міць, авжеж, таку міць, що, під впливом Великого Кільця, пожерли душі дев’ятьох Людей і
довели до погибелі сімох Гномів.
Тварь прорахувалася в одному – вона не могла вже існувати в матеріальному тілі без
Великого Кільця. Тому Ісільдуру, нащадку мого Ельроса і вдалося розвоплотити
Саурона у Війні Останнього Союзу.
В тій же битві загинув Ерейніон Гіл-Галад, я, його хорунжий і оповісник, стояв біля
нього на колінах, намагався врятувати, але моїх здібностей цілителя не вистачало на
те, щоб утримати цей зоряний дух в зраненому тілі. Останнім порухом руки син
Фіндекано стягнув зі свого пальця перстень Вілья і вклав мені в долоню…
Ельронд звів руку – на ній м’яко засвітився сапфір.
- Тож третій Перстень, - вимовила Нерданель, - зостався там, в Ендоре? Адже Кірдан…
- Третій Перстень… - протягнув Ельронд, а Артаніс ледь усміхнулась, - третій
Перстень нині тут, у Валінорі. Кірдан віддав його Істаро, Мая в людському тілі, якого
ми, Ельфи, звали Мітрандіром, а Люди – Гендальфом. Мітрандір користувався
артефактом дуже зрідка – вивільнена міць Вогню не знає своїх і чужих. Перстень і
нині у нього – Мітрандір, або, якщо бажаєте, Олорін, не повернув його Кірдану.
Власне, у тому світі, ці персні нині є лише прикрасою. Загибель Великого Персня
позбавила їх Сили – там…
- А тут? – спитав Ант Доронінг, котрий жадібно слухав про те, що відбувалося опісля
його погибелі.
- А тут вони діють, як і раніше… - пояснив Ельронд спокійно.
- Гаразд, - сказала Нерданель, - припустимо, що це так. Але кому з нас під силу
створити Четвертий?
Ельронд ласкаво посміхнувся їй.
- Чудове запитання, аmme… Серед нас немає подібного Майстра, і навряд чи
знайдеться хтось у Тіріоні, кому під силу повторити шлях Келебрімбора. Хіба що
Вала Ауле зі своїми Маяр, але ж ми не можемо прохати про подібне Великого Коваля.
- Але ж тоді…
- Є артефакт з подібною дією, - мовив Ельронд, - є артефакт, котрий сповнений Силою
Арди… І силою зоряного неба… І вогняним духом самого митця, який його сотворив.
Я говорю про Сильмарил…
- О, ні… - тільки й вимовила Нерданель, - тільки не це… Я ненавиджу ці Камені…
- Один Камінь взяв вогонь, - жорстко сказав Ельронд, - другий – вода… Думаєте –
випадково? Я дві епохи ламав голову, що несе в собі третій… Якщо Силу повітря – то
наші намагання марні. Однак я був у батька Еаренділя в Білій Вежі… І перевірив – за
допомогою Вілья. Третій Камінь – Земля. Він правив двома іншими. Він – Сила
Арди…
55
- Але чому тоді, - вихопилось у Нерданель, - мій чоловік не сотворив четверту
стихіаль?
- Можливо – просто не встиг, - озвався Фінарато, - ви, мила вуйно, не жили у
Форменосі, і напевне не знаєте, чим займався там Феанаро. В усякому разі, Майтімо
було щось відомо про це, бо він наштовхнув Келебрімбора на думку про створення
Перснів Сили.
- Отже, - підсумував Ельронд, - план буде таким. Умовити Олоріна віддати Нар’я
комусь із нас. Як - треба подумати, однак це можливо: Олорін не дуже прив’язаний
до цього артефакту. Умовити Еаренділя віддати Сильмарил. Разом з Наугламиром –
ця пектораль послужить основою для нашого часовороту. Поєднати Стихії – на це
здатен і я, однак працюватиму я під наглядом вельможної Нерданель, доньки коваля
Магтана, і жони Великого Феанаро.
- О, мої жалюгідні знання, - почала Нерданель, однак відчула раптом, як в її душі
забриніло потужне завзяття, схоже на те, що вона відчувала, висікаючи статуї з білого
мармуру, - однак, все можливе…
- І ми переможемо, - сказав Ельронд упевнено, - і побачимо Арду Оновлену. І наших
близьких – живих і щасливих.
- Але ж то вже не будемо ми, - слабко запротестувала Нерданель, - то вже будуть інші
істоти…
- Тим, хто народився до точки повороту, нічого не загрожуватиме, - сказав Ельронд. –
Навіть Анту Доронінгу, хоча він народився в Ендоре – однак народився до Виходу
Нолдор. Постраждати може молодше покоління – я, Келебріан, мої сини… Власне –
не те, що постраждати, ми можемо просто не народитись.
Артаніс поблідла і вуста її пересмикнулись.