- У старшого покоління можуть бути інші meldanya, і інші діти, - підсумував Ельронд, -
я говорив зі своїми синами, вони згодні віддати душі за порятунок Нолдор. Щодо ж
Келебріан, то для неї буде краще народитись наново, або навіть взагалі не народитись.
Їй не допомогли сади Ірмо, ззовні вона здорова, однак вона не може найголовнішого –
не може кохати свого meldo. Ті орки… Словом, вона не може, і це її убиває. Вона
занадто любить мене. Вона теж погодилась… на все.
- Ельронде, - мовив стиха Фіндарато, - ти є жорстоким, як… як Людина. Однак я
слухаю тебе і думаю, що ти правий. Зі своїми жахливими спогадами я якось зладнаю, але почуття провини перед Едрагілем і рештою мучитиме мене до кінця світу… До
кінця… Я з тобою.
- Я з тобою, - прошепотіла Артаніс, - бо мені страшно дивитись в порожні очі
Келебріан. І страшно танцювати й веселитись, коли там, у Мандосі – ще троє
Арафінвіонів.
- Я з вами, - вимовив Ант, - можливо в тому житті я ніколи не зустріну князя
Фіндекано, однак я віддам усе, щоб він був щасливим. І вельможний Маедрос теж…
- Я з вами, - прошепотіла Нерданель, - але це несправедливо: одна я нічого не
втрачаю… Ніякого ризику – для мене.
- Ми всі ризикуємо, - сказав Ельронд, - однак ризик є справою шляхетною. Так любив
примовляти мій названий син на ім’я Естель.
Діви та жони з Першого Дому опісля балу перебували в стані повного зачудування.
Нерданель наче підмінили. Трагічно-сумна жінка в білому десь зникла, замість неї
Тіріоном гордо походжала, а то і носилась верхи, немов вихор, рудоволоса красуня, вбрана в усі відтінки зелені. Сукні вона нині міняла трохи не щодня, зачіски – трохи не
щогодини. Враження було таким, що княгиня на когось, або на щось очікує, і хоче
зустріти цю мить у всеозброєнні.
Лехте, дружина Куруфінве-молодшого, потай вважала, що жона Феанаро виблагала у
Валар прощення… Для кого тільки? Для самого Феанаро? Для одного з синів? Для
56
котрого? А може – для всіх? Запитати про це Нерданель ніхто не наважувався – княгиня, як і раніше, шикувала своїх двірських пань і панянок наче воїнство.
Однак, еllet сповнилися надії і дзвінко виспівували у дворі старої садиби, що схожа була
нині на квітник. І охоче приймали гостей – а надто Ельронда. Шепотілися, що загадковий
родич напевне привіз княгині звістки від її сина Макалауре… Авжеж, адже говорили, нібито він втратив пам’ять, і блукає з арфою по берегу моря, там, в Ендоре, співаючи
морю і вітру. Невже останньому з Феанорінгів вдалося вижити, і він має прибути сюди, на одному з Кірданових кораблів? Деякі цікаві панни навіть бігали потай до Альквалонде, але черговий корабель привіз тільки кількох Синдар, а чи Нандор, і одного
світловолосого Лаіквендо.
Ельронд же, якраз опісля прибуття того корабля, прийшов до Нерданель цілком
задоволеним і погідним. З ласкавим усміхом – жінка ще не бачила його таким.
- Мила пані Нерданель, - мовив він за чашечкою quenilas, - чи можемо ми поговорити
там, де нас не підслухають цікаві панянки?
- О, хіба що в моїй майстерні, - відповіла з усміхом Нерданель, - з мене погана
змовниця, я не вмію приховувати радість.
- О, не треба приховувати, не треба… Найкраще зберігати таємницю нічого не
приховуючи. Однак, пройдемо до майстерні?
У затишному дворику, сповненому мармурових подоб загиблих, вони присіли на
невеличку лаву, і Ельронд сказав:
- Я віднайшов спосіб, як взяти у Олоріна перстень Вогню. Але мені потрібна ваша
допомога…
- Моя? – ледь здивовано перепитала Нерданель, - адже я майже не знаю цього Мая, відаю лише, що він є учнем Скорботної Ніенни….
- Олорін, - мовив Ельронд спокійно, - нині мешкає у Валмарі, у власній садибі. З ним
мешкають і оті два гобіти, яких ви бачили на причалі. А нещодавно сюди прибув ще
один учасник Війни Кільця. Я маю на увазі сина мого друга Трандуїла, Леголаса.
- Я щось не дуже… - почала Нерданель.
- Я поясню. Леголас хоче побачити бойових друзів і Мітрандіра. Я теж хочу навідати
старого приятеля… Ми вирушимо родиною – я, Келебріан, мої сини. Окрім того зі
мною поїде Ерестор, мій колишній домоправитель з Рівендейлу, Леголас, – і ви…
- Але як я поясню свої відвідини? – спитала Нерданель затривожено, - адже я не маю з
вашою компанією нічого спільного…
- Весь Тіріон говорить, що ви очікуєте на прибуття Макалауре… Що нібито хтось
сказав вам, що він живий… О, не поспішайте гніватись, мила княгине, послухайте…