- Все так, Зелений Листочку. Ми всі негідні навіть поцілувати поділ її сукні.
- Говорять, що діяння Феанора принесли Нолдор безсмертну славу, і незлічені біди…
- Слава, Зелений Листочку, це те єдине, що не вмре й не поляже, доки стоїть Арда.
Задля цього варто витримати сотні бід.
58
- Ви, Нолдор, забагато дбаєте про славу, і замало – про власні життя.
- За славу можна віддати навіть душу, княжичу Леголасе…
- Елрогір має на увазі – за славу доброго вояка.
- Бо якщо це така слава, як у Саурона – то хай вона осиплеться попелом.
- Тут я з тобою згоден, друг Елрогір.
Валмар виріс перед ними несподівано, бо його закривала тінь гори Танікветіль. Ельронд
видимо вже добре знав дорогу, бо впевнено скерував невеличкий загін до одної з садиб, котра заховалася в буянні квітучих дерев просто біля підніжжя гори. Біля самої садиби їх
нагнав ще один вершник – білявий Ваніа, і його привітали захопленими вигуками.
Вершник цей був Глорфіндейл, якого теж було запрошено на цю вечірку. Нерданель
раптом зрозуміла, що вона є єдиною еllet в цій тісній компанії бойових побратимів.
Однак, вона не відчувала ніяковості. Пройшовши в різьблені двері, шанобливо відчинені
перед нею Ерестором, жінка побачила себе у великому люстрі – витончена красуня в
чорній оксамитній сукні для їзди верхи. Сукню прикрашав багряний шалик – останнім
часом Нерданель подобалось дратувати мирних мешканців Тіріону червоно-чорним, або
чорно-червоним сполученням кольорів.
Тим часом, у величенькій вітальні, котра швидше нагадувала книгозбірню, гостей
зустрічав сам Мітрандір у супроводі двох маленьких періанів. Старший з них щиро
тішився зустріччю, але Нерданель вразив погляд молодшого – заглиблений у себе, якийсь
безнадійний. Схожий вираз вона бачила на обличчі Фіндарато – блакитні очі сина
Арафінве спалахували нині радістю лише при вигляді Артаніс.
Ось і цей гобіт трохи отямився і повеселішав, побачивши Леголаса. А той схопив його в
обійми і закружляв з ним по залі, дзвінко сміючись. Старший періан неквапливо
підійшов до Ельронда і тут таки почав якусь нескінченну розмову про поезію. Ельронд
слухав уважно, і різке його обличчя злагідніло, розпогодилось. Нерданель опустилась на
крісло біля невеличкого столика і взяла до рук рукописний сувій, що виявився твором
любомудра Руміла.
- Я чув, що ви хочете зі мною поговорити, вельмишановна Нерданель?
Мітрандір опустився на крісло поруч. Він спостерігав за веселою метушнею в залі з
помітним задоволенням в очах.
- Я знаю, - вимовила жінка, - ви нещодавно повернулися звідти… Ви мали змогу
мандрувати, тобто… Я хотіла запитати у вас – чи не чули ви щось про… про мого
другого сина. Говорили, що він втратив пам’ять, і…
Мая похитав головою:
- На жаль… - відмовив, - я чув багато легенд про божевільного співця, однак ніколи не
бачив нікого схожого на… на вельможного Нолдо в такій притузі.
- Можливо – хтось із них? – вказала Нерданель на приятелів, - міг щось чути?
- Не думаю, - сказав Мітрандір сумно, - останнім часом Ельфи вели замкнене життя. В
закритих від чужих очей лісах, або містах. Щодо ж гобітів, то вони жили в краях, куди
навряд чи пішов би ваш син. Він тримався б моря, або Гаваней Кірдана…
- Мені шкода, - вишептала Нерданель. Вона хоч і знала, що ця розмова є лише
прикриттям, однак, їй дійсно було шкода… Еstel… Без надії сподіваюсь…
Тим часом, як-то зазвичай буває на подібних учтах, звідкись зверху попливла тиха
музика, і Мітрандір запросив гостей помилуватись танком дів Валмару, і випити quenilas, а для гобітів настав час підобідку, і вони скористались ним уповні. Глорфіндейл
неголосно розмовляв про щось з Ерестором, близнюки весь час піддражнювали Леголаса
його побратимом-Гномом, котрий начебто закохався в Галадріель і викликав за неї на
поєдинок якогось Адана з гондорців, бо той сказав, що княгиня Арвен є красивішою.
- Наша сестра дійсно сяє як зоря, вечірня зоря…
- Однак, вельможна Галадріель… О, хитрющий Гімлі…
- А на чому вони билися, Листочку, на бойових сокирах?
59
- Ні, Елладане, ти помиляєшся – вони тягали одне одного за бороди
- Що ти, Елрогіре – схопити Гнома за бороду, це ж жах… Гімлі цього б не пережив.
- О, які ви обидва злі, - докірливо мовив Леголас, - не було ніякого поєдинку, все
вирішилось мирно…
Цього дня завести розмову про персня Нерданель не вдалося. Однак, Ельронд не