Жінка застигає в брамі, ніби одна з її скульптур.
- У нас немає оsanwe, - мовить вона врешті, а прозоро-зелені очі вже міряють відстань
до руків’я меча на поясі у Ельронда.
- Я ж вам говорив про певний містичний зв’язок… - голос Ельронда є спокійним, без
напруги і тривоги. - Я відчував свого аtarinya без оsanwe , тепер відчуваю вас… О, можете взяти мого меча – це той самий, роботи Феанаро. Тварь, не змогла б носити
його при боці, її б зрадило сяйво магтанової сталі. Я вже виймав його при вас, коли ви
показували своє витончене володіння зброєю. Нині в Ендоре майже зник секрет
виробництва таких мечів, але не в Рівендейлі. Однак, цей меч є прадавнім – ось тавро
Великого Митця: Феанаро. Ви мені вірите?
Мара зникла, коли Нерданель доторкнулась до руків’я. Ельронд носив меча на правому
боці. Цікаво, він шульга від народження, чи це результат навчання? Їй раптом стало
незручно і смішно від власних підозр… Щоб якась частинка зла проникла крізь завісу, що відділяє явний світ від Аману? Ну що вона за нерозумна еllet…
- Ельронде, - сказала вона, - пробач…
- О, не варто, зовсім не варто, - озвався Ельф, - отже, перший крок зроблено. Про
наступні збори нашого Братства, о, так – у нас уже створилося Братство – я сповіщу
вас опісля. Приємного спочинку, пані Нерданель.
Седмицю по тому до садиби Першого Дому прийшов Ант Доронінг, такий чемний і
витончений, неначе він все життя провів у Доріаті у почті Ельве Сінголло. Нерданель
дуже подобався цей хлопчик-воїн, котрий виріс при боці нолдорських князів, і
успадкував від них частину бойового духу. Вона вже знала, що Анайре оголосила
молодого Нандо названим родичем і майже не випускає з садиби Другого Дому, бажаючи
слухати його оповіді про свого старшого сина.
62
- Вельможна пані княгине, - мовив юнак, - вас запрошено на вечірку до князя Фінрода, в його покої у палаці Великого Князя Арафінве. Буде князь Ельронд з синами і
вельможна Артаніс.
Нерданель мимоволі пирснула сміхом. Ельронд не змінився – наступні збори змовників
мали відбутися в палаці Великого Князя. Хіба не можна було зібратися в садибі Третього
Дому, яку Арафінве подарував Артаніс? Хоча – там же Келеборн, якого колишня
войовниця і княгиня Лот -Лоріену не зволила посвятити у змову. Але ж і Фіндарато є
одруженим, і одруженим з Амаріе, яка уявлення не має про Ендоре і про те, чого бажає
Братство… От лихо, вона вже стала називати їхні таємні сходини Братством… Але ж у
Братстві Кільця були лише чоловіки, а тут є вже, принаймні, дві еllet, якщо не брати до
уваги княгиню Анайре.
До палацу княгиня приїхала верхи у супроводі того ж Анта. Юнак провів її потайною
хвірточкою до саду, де стояв невеличкий будиночок. Колись, за життя князя Фінве, в
цьому будиночку мешкали три його доньки, дві з яких, Фіндіс та Фаніель, нині жили
разом з жоною Фінве, ваніе Індіс, у Валмарі, а третя, яку звали Іріме, вирушила в Ендоре
разом з братом Нолофінве, і зникла без вісти під час падіння Гітлуму. Знаючи Іріме
досить добре, Нерданель не сумнівалася, що відважна князівна загинула в Нірнает
Адорнедіад. Вона спитала за неї у Анта, і той підтвердив, що бачив сестру Фінголфіна у
вояцькому вбранні поміж воїнів під час виступу, «ну, а потім, вельможна пані Нерданель, почалося таке, що ніколи було роздивлятися навсібіч».
Фіндарато був сам. Він сидів у невеличкій книгозбірні, де було все приготоване для
прийняття гостей. Амаріе не було – вона якраз поїхала до Валмару відвідати рідних.
Ельронд і тут все розрахував.
- Ви є першою, - мовив Ельда з усміхом, - присаджуйтесь, прошу… І ти сідай, Доронінгу. Як тобі тут? Звикаєш?
- Не знаю, що й сказати, - Ант обережно вмостився у кріслі, - Звісно – пишнота тут
превелика, але чому дивуватись, як тисячоліттями не було війни. Всі Ельдар лагідні і
чемні – хоч до рани прикладай. І всі чогось бояться… Тобто – не чогось, самих себе.
Я так зрозумів, що одним соромно за те, що вони були в Ендоре, а іншим – за те що не
були.
- Вустами цієї дитини, - почувся від дверей знайомий жіночий голос, - говорить сама
істина. Вітаю вас, мила Нерданель… І тебе, любий брате.
Артаніс увірвалася до покоїку, і всіх присутніх наче закружляв вихор. Вона розцілувала
брата, Нерданель, навіть Анта. Потім плавно опустилася до кріселка.
- О, як приємно нарешті бути собою, - мовила з усміхом, - княгиня Лот-Лоріену, мудра