й велична Галадріель, часом обтяжувала мене своєю присутністю.
- Хіба ти була інакшою? Там? – спитала Нерданель, - мені здається, тебе важко
перевиховати.
- Але ж намагалися, - пирхнула Артаніс, - о, цей Доріат! Якби ви знали, в якому лісі
мені довелося існувати століттями! Які там були пихаті діви і нікчемні чоловіки! Не
всі, ніде правди діти – мій злоєхидний опис не розповсюджується на княжих
дружинників та на воєвод Маблунга та Белега, котрі були чудовими воїнами. Опісля
їхньої загибелі та смерти Тінгола все стало ще гірше. Діор, цей пихатий Аданедель, просто зводив мене з розуму, так він пишався собою, і Сильмарилом в чужій
пекторалі. Присягаю, коли Майтімо розгромив Менегрот, то я навіть не дуже
гнівалась на нього. Якби ще, звісно, обійшлось без жертв…
- Артаніс, - мовив Фіндарато докірливо, - так не можна…
- О, ну пробач… - посерйознішала Артаніс, - звісно, це була біда. І для Доріату, і для
Першого Дому. Майтімо втратив там трьох братів, і Діор загинув, а молоді лучники
Першого Дому не змогли вірно взяти приціл – і залп прийшовся по вікну, до якого
чогось підбігла княгиня Німлот, родичка мого Келеборна і жона Діора, з
63
наближеними еllet. Ці злощасні діви і жони навіть не відали того, що знає кожне
ельфеня-Нолдо: під час обстрілу – лягати на підлогу і рахувати залпи. В тулі має бути
не більше стріл, аніж…
- Артаніс , - знову докірливо мовив Фіндарато, - припини.
- Добре, - мовила Артаніс, - ось і ти не даєш говорити про минуле. Нехай воно там яке –
але воно було нашим.
Нерданель, щоб змінити тему розмови, оповіла Фіндарато про свої вчорашні підозри.
Оповіла з усміхом, але Ельда серйозно похитав головою:
- Цього просто не може бути, - вимовив, - я трохи знаю про силу подібних артефактів.
Відмовитись від Кільця, увібравши в себе якусь частину його міці, не під силу ні
Ельрондові, ні будь кому іншому. Тим більше – кого-кого, але цю тварь я відчув би
одразу. Не хвилюйтесь, ненько, Ельронд зовсім не є втіленим Чорним Мая. Швидше, він нагадує мені одного знайомого Адана…
- Кров Берена, - хмикнула Артаніс, - Ельронд є Ельфом, більшим Ельфом, ніж деякі
чистокровні, однак часом вона дуже відчувається – Беренова кров.
- За однією відмінністю, - мовив Фіндарато, - Ельронд ризикує собою і іншими задля
всіх Нолдо у Мандосі сущих. А Берен… Власне, я не хочу про це говорити… Це вже
стало піснею – нехай. Він виконав свою Обітницю, я виконав свою. Ми з ним нічого
одне одному не винні.
Одразу опісля цих слів явився Ельронд зі своїми близнюками, яких знову зоставив на
варті. Нерданель опустила очі, почуваючись трохи ніяково – вона не знала, що почув
колишній князь Рівендейлу з цієї розмови.
- Все гаразд, - мовив Ельронд бадьоро, - подальший успіх нашої справи залежить від
однієї особи. Якщо ця особа нині прибуде сюди – то я у тому успіху певен. Якщо ж ні
– ну, буде трохи більше клопоту і тільки.
- Кого ще, родичу, ти запросив до моєї господи? – озвався Фіндарато.
- Свого батька Еаренділя, - холоднокровно відповів Ельронд, - переможця дракона і
рятівника Середзем’я.
Арафінвіони мовчки перезирнулись. Тоді Фіндарато мовив стиха:
- Ти ризикнув довіритись йому?
- Ризикнув, - мовив Ельронд, - я мав з ним довгу розмову. На Білій Вежі. Нині він або
прийде, або ні. Однак – мій батько нас не видасть, він уже втратив одного сина, і не
хоче втратити мене.
- Тобто, - лагідно спитала Артаніс, - Еаренділь або віддасть нам Сильмарил, або ні? А
що буде, як не віддасть?
- Віддасть, - сказав Ельронд спокійно, - втім на випадок якихось несподіванок я
домовився з Фродо. Його дядечко Більбо колись іменував себе Викрадачем, але
дядечко дуже старий, а Фродо мені допоможе, в разі чого.
- Не повірю, - прошипіла Артаніс, - ти втягнув в це цю злощасну істоту, яку ми свого
часу послали на смерть?
- Фродо хоче жити у світі, - вимовив Ельронд, - де не буде ні Великого Кільця, ні його
великої місії. Його душу пропалено наскрізь – рани від такого артефакту не
затягуються… Але, вельможна Галадріель, не дивіться на мене так, неначе у мене
виросли ікла. Чи ви теж вважаєте, що я є черговим втіленням Мая Артано?
- Ти є черговим втіленням Берена Барагіріона, - пирхнула Артаніс, - Вишні Валар, за
кого я видала свою доньку? Для тебе немає перешкод – вихор, та й годі. Але
Еаренділь не прийде – він не настільки божевільний, як його син.