Феанаро, - але не всьому Міnya Nosse25.
- Ми не наказували тобі, князю Феанаро, - знову заговорила Елентарі, - але ми бажаємо
примирення між Нолдор. Тут твої брати, з якими ти маєш жити у мирі та згоді.
Принаймні – вони цього бажають від серця.
Звісна річ, бажають… Вона, Нерданель, знає це – до неї приходила Анайре. Разом з
Нолофінве, вони бажали якось закінчити недобру справу миром. Брат Феанаро був
незвично схвильованим. «Я теж багато у чому винен, - мовив Нолофінве, - я занадто
прислухався до слів Вали Мелькора… Можливо, саме ця особа розсварила мене з братом.
Я ладен все вибачити Феанаро, і хочу, щоб і він пробачив мене…»
Тоді, в тому житті, брати таки примирились на цьому святі – он Нолофінве вже підходить
до Вишніх і вклоняється їм… І одразу ж після примирення згасло світло Двох Дерев.
Отже – діяти потрібно негайно.
Нерданель виймає руку з-під батькового ліктя і йде до Феанаро.
- Стій! – різко говорить коваль, - не смій навіть розмовляти з ним… опісля всього.
Тоді вона зупинилась… Не підійшла.
- Стій! Нерданель!
Феанаро озирається… І Нерданель раптово бачить, як теплішають його очі, як лице
сповнюється ніжністю…
- Нерданель! – голос у батька Магтана таки нівроку. На них починають озиратись.
Завтра у Тіріоні був би новий привід для пліток, якби…
Вони стоять одне проти одного – він у чорному, вона в багряному…
- Ми вдвох, - говорить він, - неначе стяг дому Феанаро…
- Ми вдвох… - повторює вона.
- Нерданель, я був неправим… Я скривдив тебе…
А це щось новеньке. Вибачень від Вогняного Духа вона не чула ніколи.
- Мені без тебе зле, мій Ясний Вогонь… - говорить Феанаро, - моє білченя… Руде, та
ще й пухнасте…
- Мені без вас теж зле… Без тебе і Сімох… І без Тьєлпе…
- Нерданель, ти поїдеш зі мною до Форменосу? Сьогодні ж?
- Примирися з братом, - шепоче Нерданель, - зле тримати на родичів серце…
- О, цей Нолофінве, він… - починає Феанаро, але раптом посміхається, - власне – я і
сам хотів…
Він раптом йде до тронів, на яких сидить божественна пара, йде, не випускаючи руки
Нерданель. Нолофінве та Арафінве, котрі стоять тут таки, здивовано дивляться на них
обох.
25
Міnya Nosse – Перший Дім
71
- Я вже пообіцяв примиритись з братом і не міняю свого слова. – мовить Нолофінве, - Я
пробачив тобі, Куруфінве, те, що ти загрожував мені зброєю, і не триматиму на тебе зла.
З цими словами Нолофінве простягає руку. В тиші, що запала над майданом, Феанаро, стискає долоню брата, і усміхається – ледь присоромлено, але весело.
- Я твій напівбрат, - всміхнувся і Нолофінве, - але я хочу стати тобі рідним по духу.
Хіба ми не заслужили на мир і спокій? Що нам ділити – ти старший, веди – я ітиму
слідом. І нехай жодна біда не роз’єднає нас!
- Я почув тебе, - мовить Феанаро твердо - хай станеться так…
Цієї миті… Зараз… Ось…
Темрява впала на Валінор.
Весь довгий шлях у пітьмі до пагорбу Короллайре Нерданель думала про те, як умовити…
Умовити коханого пожертвувати собою… Вона-то знала, що жертва не відбудеться, що
Сильмарили вже у Морготових лапах, але сказати про це Феанаро… Він не повірить, та й
що це буде за жертва, замішана на лжі. Він має вибирати сам.
- Обережно,- шепоче Феанаро, - обережно, мій Ясний Вогонь…
В тому житті вона йшла поміж Ельдар, тримаючись за руку Магтана. Феанаро був десь
попереду. Нині вони переплели пальці, наче перед весіллям… Знак радості – знак біди…
Пагорб Короллайре… Камені Кола Судьби… Покорчені тіні на вершині пагорбу – все, що зосталося від Двох Дерев… Згусток світла, що став жіночою постаттю… Мати
Яванна, Валіе Яванна, оплакує своїх дітей…
- О, як же їй має бути боляче, мій meldo… Це все одно, як би ми втратили наших Сімох
і Тьєлпе…
- Ти мати, - голос Феанаро незвично лагідний, - ти маєш це відчувати серцем…
- О, моє серце… Його пронизало дев’ять мечів…
- Про що ти говориш, мій Ясний Вогонь?
- Яванна втратила Дерева, я боюсь втратити вас…
Як мати загиблих дітей обіймала Яванна на верхівці пагорба Тельперіон з Лауреліною, кликала їх по іменам та ніжним назвиськам, звала Сильпіоном та Малінандою, Нінквелоте
та Кулуріеною. І голосінню її відгукувався пісенний плач Ваніяр, а Нолдор роззиралися за
ворогом, і більшість з них все шукала при пасах відсутньої нині зброї.
У спалахах світла почали являтися Валар в Колі Судьби. І тут з кургану донісся голос