навчаєшся…
- Бо мій аtarinya – перший мечник Ендоре, - мовить з гордістю маленький Ельронд, -
вуй Карністір не вміє битись з обох рук.
- Звісно не вміє, - посміхається рудоволосий Ельда, - де вже йому… за п’ять сотень літ
не навчився…
- Мій аtarinya - шепоче хлопчик, - не йдіть від мене сьогодні…
- Що сталося, милий?
- Мені сняться жахливі сни… Ніби я зовсім не ваше дитя, а батьком моїм є Еаренділь…
- Отой мореплавець, Аданедель?
- Він, аtarinya … А ви, нібито, викрали мене і хотіли обміняти у жони Еаренділя на
один з Каменів… Сильмарилів.
- Але ж як опинився у неї камінь з вінця мого батька? – знизує плечима рудоволосий.
- Я не відаю, аtarinya … В цьому страшному сні у вас не було правої руки, - хлопчик в
раптовому пориві ніжності і страху цілує батькову руку, - і все тіло вкрите рубцями, а
на грудях – тавро… І ви говорили, що були у полоні… у Моргота, в Ангбанді…
- Дитя моє, - говорить Ельда заспокійливо, - Моргот вже давно є там, звідки йому не
вибратись, а Ангбанд зрівняно з землею ще тоді, коли Ітиль та Анара вперше
піднялись на небо.
- О, то була велика битва, - мовить хлопчик заздрісно, - Битва Під Зорями… Билися всі
– Нолдор, Ваніар, навіть Телері… І Напівбоги – Маяр… Я пізно народився…
- Підростеш, - обіцяє батько, - візьму тебе на північ. Там вистачає боїв і битв – то орки
розплодяться в горах, то дракон виповзе з якоїсь печери…
75
- А валараукар там є? Барлоги…
- І барлоги трапляються… Якось ми з Фіндекано натрапили одразу на двох.
- О-ай…
- Але нам пощастило… Щоправда Фіндекано та його зброєносця Анта було тяжко
зранено, але вони вижили.
- Я виросту – буду воїном, - говорить Ельронд гордовито, - і одружуся з Келебріан…
- З ким? – зводить брови батько.
- З донькою вельможної Артаніс. Я бачив її на святі Сонцестояння минулого року. У
неї очі сині, мов волошки.
- О, Артаніс, - пирскає сміхом Ельда, - моя найулюбленіша сестра. Вона буде у захваті
від того, що ми породичаємось.
Хлопчик вилазить батькові на коліна. Той обіймає його, вже сонного, і починає
наспівувати пісеньку про світло Двох Дерев.
- Майтімо?
В дверях виникає жіноча постать.
- Що, кохана?
- Він заснув?
- О, так… Дитині приснився поганий сон минулої ночі.
Еllet зітхає.
- Тобі, коханий теж снилося щось зле. Ти метався на ложі і кричав... А потім говорив, що брати твої загинули, всі, окрім Макалауре, і називав себе братовбивцею…
Майтімо обережно вкладає сина на ложе і обертається до жони.
- Мила, - говорить стиха, - мені дійсно приснився жах… Мені снилося інше моє життя, де я втратив і братів, і честь, і гордість. І дійсно був братовбивцею – тричі. Ні, я не
убивав синів мого батька, однак зводив руку на Квенді. Мені снилась погибель
Нолдор – і як я зрадів, прокинувшись, що це був лише сон.
Він обіймає жону і йде з нею до спочивальні, зоставивши Ельронда мирно спати. У вікна
спочивальні світить Ітиль.
Нерданель, єдина жива душа в усьому Ендоре, котра пам’ятає у яві страхіття, які іншим
лише сняться, сидить самотою на березі моря.
Вона часто ходить сюди сама – Феанаро зайнятий, завжди зайнятий. Ось і нині він
приймає гінців з півночі, бо у світі таки неспокійно.
Але Великому Злу зламано хребет, і Люди пробудились під звуки арфи Фіндарато, і
життя є солодким, хоча й з присмаком небезпеки.
Нерданель любить всіх своїх онуків, однак Ельронда, сина Майтімо, просто обожнює.
Ось і нині вона встає з каменю, і повертається до саду. Звідти нечутними кроками еllet проходить до покоїв старшого сина і відчиняє двері до спочивальні онука.
Сідає поруч і дивиться в сонне дитяче личко – вона може сидіти так годинами.
Вона впевнена, що це саме він – Ельронд з Рівендейлу, мудрець і воїн. Незалежно від
того, хто народиться у Еаренділя та Ельвінг.
І сина Макалауре вона назвала Ельросом з тієї ж причини.
- Ми перемогли, - шепоче вона сплячій дитині, - ми перемогли… І ти зостався зі своїм
аtarinya до кінця світу… До кінця.
У вікні всміхається Ітиль. Спить світ, який Ельфи-воїни стережуть від зла. І мирно спить
хлопчик на ім’я Ельронд – рятівник цього світу, який про це ніколи не дізнається.
76
77