Голос у бабусі ласкавий та співучий, немов струмок дзюрчить, заколисує Генку, — хороше йому, затишно вмостився на колінах, слухав казку і непомітно заснув.
Прокинувся Генка у своїй постельці. Він побачив над собою усміхнене мамине обличчя, солодко потягся і спитав:
— А де бабуся?
— Яка бабуся? — заклопотано сказала мама і помацала Генчин лоб.
— Хочу бабусю, яка вміє розповідати казки, — запхикав Генка.
— Що ти, синку!.. Які казки?.. Казки — це антинаукова вигадка. Прийде кібер, краще пограй з ним у вікторину “Хочу все знати”.
— Не хочу вікторини!.. Не хочу кібера!.. Хочу бабусю! — наполягав Генка і гатив кулаками по подушці.
Генчин тато, який терпіти не міг синових сліз, викликав до відеофону чергову з бюро добрих послуг.
— Що ви нам присилали?.. Дитина просить якусь бабусю! Чи не можна знову направити до нас цю модель?
Дівчина із зали гречно всміхнулася, звертаючись до комп’ютера, і знизала плечима.
— У нашому реєстрі кібер на кличку “Бабуся” не значиться. Можливо, як виняток, вам прислали списаний екземпляр?
— Зачекайте хвилинку, — втрутився в розмову знайомий начальник бюро. Він залишив своє місце за пультом і вийшов наперед. — Ви розумієте, девіз нашого бюро — жодної відмови клієнтові. Ваша заявка прийшла з запізненням — кіберів було розібрано. Довелося звернутися по допомогу… Зараз я вас з’єднаю…
Начальник бюро добрих послуг і дівчина зникли, замість просторої зали випливла маленька слабо освітлена кімната. У глибині її, у кріслі-гойдалці, сиділа бабуся.
— Бабусю!.. Бабусю!.. Це я, Генка! — закричав хлопчик. — Ти прийдеш до мене розказувати казки?
Зморшкувате обличчя проясніло від усмішки.
— Прийду, прийду, любий!.. От тільки поперек відпустить — прийду і розкажу казку.
Володимир Уткін
ГЕОСИНКЛІНАЛЬ
У коледжі його прозвали “грізлі”. Справді, у вигляді цього студента було щось від сірого ведмедя.
Огрядний, широкоплечий. Густа кучма попелясто-сірого чуба. Маленькі сірі очі. А от характером Віктор удався, напевно, не в лютих мешканців північних лісів. Був він спокійний, дуже добрий і якийсь сонливий.
Хлопці казали про нього коротко: “Незграба”. Дівчата ласкаво — “ведмежатко”.
На вечірки він не ходив, спортом займався від часу до часу.
Вільні години присвячував книгам, навідувався тільки до дядька, професора Мортона, який його виховав.
Основною спеціальністю Віктор обрав загальну геологію, науку стародавню, що доживала останні дні в товаристві модних нащадків — геофізики, геохімії, геоматематики і планетології.
— Все, що зверху, вже описане, мій хлопчику, — журливо хитав головою професор Мортон.
Сухенький, маленький, не на літа рухливий, він нічим не скидався на своїх вельможних, благовидних колег.
Уїдлива, скептична усмішка не сходила у нього з лиця. Глузливі, розумні очі дивилися прямо на співрозмовника з-під густих, кущуватих сивих брів.
“Професор, який має сумнів у всьому”, — називали його на кафедрі. “Зате, якщо ви переконаєте його, можете вважати, що у вашій теорії помилок нема”, — захищали Мортона нечисленні друзі.
— Люди навчилися просвічувати Землю до магми, — вів далі професор. — А далі? До ядра все одно не добратися. Ти сам знаєш. Температура й тиск. Поки що немає сплавів, які витримали б їх. Не уявляю, чим ти можеш зайнятися.
— Геосинкліналями, дядю.
— Геосинкліналями? Цими ділянками, де земна кора прогинається і трясеться?
— І де відбувається утворення гір і нових материків, дядю. Там багато вулканів.
— Ага. Ну й чого ж ти чекаєш від цих геосинкліналей?
— Я хочу знайти ті точки, діючи на які, можна змусити геосинкліналь працювати на людину. Змінювати контури материків, утворювати острови. Переганяти моря в пустелі. Викидати на поверхню корисні копалини, хімічну сировину.
— Ого, та ти мрійник, мій хлопчику! І як же ти думаєш впливати на оті точки?
— Ще не знаю. Очевидно, вибухами.
— Добре. А ти впевнений, що такі точки є?
— Можуть бути. Адже ви знаєте, яка складна земна кора… Щось подібне до листкового пирога. Є в цього пирога тверда кірка, на якій ми живемо. Є і начинка — вогненно-в’язка магма. Тверда кірка не скрізь однакова. Є в ній тріщини і порожнечі. Виникли вони, найпевніше, внаслідок обертання Землі. Коли такі тріщини — їх у нас називають розломами — доходять до поверхні вогненної магми, вона фонтанує, пробиваючись назовні, й холоне там, утворюючи острови і гори. До тріщини течуть нові й нові потоки із сусідніх ділянок і впадають у неї. Поверхня магми знижується, і разом з нею опускаються ділянки твердої земної кори, які плавають по ній. Опускаються материки й гори, а море заливає їх. На місці гір гуляють морські хвилі, на місці моря височать гори… Якщо такі тріщини утворити штучно, за розрахунками, то геосинкліналь почне діяти за бажанням людини.