28 рона..71 р.
У рядку, де повинен бути черговий запис у щоденнику, — самі дитячі карлючки.
З газети “Вечірній експрес”: “Сьогодні, 30 рона..71 р., на двадцятому кілометрі тридцять п’ятого шосе о восьмій ранку зіткнулися два автомобілі. В одному з них сиділа викладачка марської мови Вальта Гіна, а в другому — молодий вчений Моранді Девала і напівідіот-пацієнт, що перебував на лікуванні в клініці професора Орка. Всі троє сконали на місці. За висновками експертів, винуватцем катастрофи стала Вальта Гіна, яка виїхала на смугу зустрічного руху. Це могло статися через незадовільний стан дорожніх розміток. Газета звертається до мерії від імені всіх читачів із закликом виділяти більше коштів на підтримання траси у задовільному стані”.
Євген Попов
ЧУЖІ ДУМКИ
Років п’ятнадцять тому я — мистецтвознавець-історик, який тоді тільки-тільки починав, — працював у Москві з архівом цікавого, але маловідомого художника Костянтина Миколайовича Істоміна.
Перебираючи різне листування, я сподівався знайти потрібні мені відомості.
І от мою увагу привернув списаний з обох боків розгонистою рукою аркуш паперу. Вихоплені з тексту фрази свідчили про його незвичайний зміст. Зацікавившись, я прочитав лист від початку до кінця. Наводжу зміст повністю:
“Здрастуй, Юрію!
Пробач, що довго мовчав, ніяк не міг зважитися на відверту розмову. Ти поставив запитання, на яке в мене ще нема остаточної відповіді. Може, спробуймо проаналізувати ситуацію разом?
Ти пишеш, що я, біофізик-початківець, роблю серйозну помилку, раптом захопившись середньовічним живописом. Мовляв, йому віддали свої таланти багато відомих учених-фахівців, витлумачили навіть те, що навряд чи розуміли самі творці… Що ж залишилося там для мене, дилетанта? Скажімо, ти маєш рацію — тлумачити шедеври живопису мені навряд чи до снаги… Але ж мене цікавить інше: про що думали художники, коли створювали шедеври? Чи не відображено в їхніх полотнах-бодай частинки почуттів, думок, бажань, прагнень, картинок особистого життя, епохи?
Ми схиляємося перед прекрасним живописом, проте наші знання про його творців обмежуються часто-густо лише іменами чи незначними життєвими епізодами, які випадково дійшли до наших днів.
То чи є природним бажання розширити ці знання? Авжеж! І воно таке ж велике, як і бажання повніше розкрити глибину змісту самих картин.
Ти спитаєш, навіщо вся оця преамбула? А ось для чого.
Біофізикам більше, ніж кому іншому, відомі спроби вчених розкрити таємницю людського мислення. Фізіологія цього питання поступово вимальовується. Але скажи, чим пояснити появу в людини тієї чи іншої думки, якщо вона не викликана довколишнім середовищем? До того ж часто буває, коли у двох людей водночас виникає та сама думка… Випадковість? Навряд! Скоріш за все, тут діють невідомі ще нам збудники.
Чи задумувався ти, під впливом яких невидимих явищ в одних випадках народжуються складні передчуття, які неможливо пояснити, в інших — цілком осмислені почуття, думки, бажання?..
Добре пам’ятаю, якось цілий день ходив під враженням однієї картини. Тягло до неї відчуття неусвідомленої урочистості з відтінком неспокою, тривоги… Потім ураз з’явилися думки: “А що, як картина “радіоактивна”? Можливо, геніальний художник невідомим чином наповнив її могутнім зарядом своїх думок і залишив їх там навіки? А за певних обставин ці випромінення стають оборотними”.
Тепер поміркуй сам, чи можу я так просто взяти і викинути це з голови? Хіба для біофізика не спокуса розкрити оці незвідані глибини таємниць природи?..”
І все… Однісінький аркуш, що не має продовження. Який жаль!
Мої подальші зусилля знайти хоч що-не-будь схоже на почерк невідомого автора не увінчались успіхом. Нічого схожого не знайшлося і за змістом. Лишилося загадкою: хто автор? Кому він писав? Нарешті, яка подальша доля молодого біофізика з його загадковими думками?
Минали роки. Уривок із листа починав стиратися в пам’яті.
Однак недарма існує крилатий вислів: “Для кожної речі свій час під сонцем”.
Якось на новорічному вечорі один із моїх нових знайомих, ніби ненароком, запитав сусіда:
— Як тобі сподобалося повідомлення про нову методику наукового аналізу деяких середньовічних картин?
Я аж здригнувся від несподіванки. Інтуїція підказувала, що тут є якийсь зв’язок із майже забутим листом.