— Як ти вибрався з «Сіквеста»? — спитав він.
— Коли «Гриф» почав стріляти, мене вибуховою хвилею кинуло на стіну надбудови. На щастя, мій заступник, що керував рятувальним підводним апаратом, почув вібрації від влучень снарядів і пішов з’ясувати, що відбувається. Мені розірвало ногу, але в цілому все гаразд.
— А Пітер?
Голос Йорка став напруженим:
— Ми досі шукаємо його. Джеку, скажу щиро: надії майже немає.
— Я знаю. Ви зробили все, що могли.
Хоча від звістки, що Йорк уцілів, Джека охопила бурхлива радість, вона відразу заступилася глибоким сумом: Пітер Гові був другом дитинства. У Джека з’явилося почуття, ніби він утратив брата, і ціна досягненого раптом здалася йому зависокою. Він заплющив очі.
Після невеликої паузи знову почувся голос Йорка:
— Ми тільки-но дістали звістку від Вена та Енді з борту «Казбека». Їм удалося викинути радіобуй. Вони досі тримаються.
Ревіння гелікоптерів майже заглушило останні слова Йорка.
— Наразі доведеться перерватися: до нас прибула кавалерія! — прокричав у мікрофон Джек. — Скажи капітанові, щоб він перейшов на такі координати та утримував цю позицію. — Джек продиктував координати точки, розташованої в одному кілометрі на північ від підводних пірамід. — Мені треба ще закінчити деякі справи. Кінець зв’язку!
У душі Джека вирували бурхливі емоції: смерть Гові дуже засмутила його, але він був безмежно радий, що всі інші пережили випробування. Він перевів погляд на спотворене обличчя Костаса та був уражений непохитністю друга.
Вони навпочіпки сиділи на сходинках біля видовбаного у скелі дверного прорізу. Катю залишили в залі для аудієнцій, про всяк випадок поклавши поруч із нею «Геклер енд Кох». Жінка була настільки приголомшена загибеллю батька, що всі спроби Джека заспокоїти її виявилися марними: вона не в змозі була здобутися бодай на якусь реакцію. Він знав: поки перший шок не мине, втручання нічого не дасть.
Окрім трьох охоронців, що лежали зв’язані на центральному помості печери, залишалося двадцять членів екіпажу «Грифа». Після того, як Джек і Костас зійшли на борт покаліченого судна та повідомили команду про загибель їхнього шефа, моряки відразу здалися. Попри свої рани, Костас наполіг на тому, щоб супроводжувати Джека: грек стверджував, що перебуває в анітрохи не гіршому стані, ніж був Джек під час їхньої подорожі всередині вулкана. Катя попросила дозволу залишитися й охороняти полонених, — мабуть, вона просто хотіла побути наодинці зі своїми думками.
— Здається, добрі хлопці таки перемогли, — сказав Костас.
— Це ще не все.
Костас слідом за Джеком подивився в бік моря, туди, де «Лінкс» з борту «Сі-Венчера» прочісував місце, на якому прийняли нерівний бій Йорк та Гові. У воді під гелікоптером можна було побачити чотири «Зодіаки».
Над ними, обдавши освіжаючим прохолодним повітрям, пролетів перший із «Сігоків S-70A» фірми «Сікорскі». Над кам’яним колом біля другої вершини вулкана дверцята кабіни відчинилися та викинули озброєних чоловіків, які тросом спустилися на землю поряд із досі палаючими уламками Ка-28. Коли морські піхотинці вирушили сходами до Джека з Костасом, ті перезирнулися, і Джек сказав:
— Ну що, берімо водолазне знаряддя?
За годину вони вже стояли у торпедному відсіку субмарини. З їхніх водолазних костюмів накрапала на підлогу вода. Скориставшись із нового обладнання, перенесеного гелікоптером із «Сі-Венчера», та із залишеної Костасом провідної нитки, вони пройшли лабіринтом проходів у зворотному напрямку. Опинившись біля мембрани, зачинили важкі золоті двері печери і дали по борту «Казбека» умовний сигнал. Насос відразу почав відсмоктувати воду з камери, і нарешті люк відчинився. Показалися мертовно бліді обличчя Бена та Енді.
— Нам залишилося небагато, — попередив Бен. — Газоочищувачі вже перенасичені двоокисом вуглецю, а запасні балони з повітрям майже порожні.
Джек із Костасом швидко скинули водолазні костюми, слідом за Беном та Енді пройшли крізь торпедний відсік і піднялися шахтою для завантаження зброї. Двері до радіолокаційного відсіку з його лиховісним вартовим були зачинені, зсередини долинав приглушений стукіт.
— Там двоє Асланових людей, — повідомив Енді. — Їх залишили тут, коли всі інші втекли на підводному апараті. Вони здалися майже відразу. Ми вирішили, що їм сподобається компанія нашого замполіта.
— Хай там як, решті пощастило ще менше, — похмуро зауважив Джек.
Вигляд у Бена та Енді був майже такий самий кепський, як і в них із Костасом. Залишалося тільки дивуватися, що після стількох годин перебування на підводному човні моряки досі трималися на ногах.