— «Казбеку», чуємо вас добре. Дякуємо за влаштований феєрверк. Прийом.
— Ось вам координати. — Джек двічі продиктував число із двадцяти цифр. — Можливо, ви схочете встановити супутниковий зв’язок із Манхаймом. Супутник мусить бути якраз над нами. Якщо хтось не розуміє, чому ми це зробили, повідомляю: саме ці хлопці потопили «Сіквест».
Минуло кілька хвилин, і головні учасники подій зібралися біля великого екрана у командному модулі «Сі-Венчера». Всі охочі не вмістилися у невеликій кімнаті, тому перевагу віддали членам екіпажу «Сіквеста», що врятувалися за допомогою підводного апарата. До них приєдналися Бен та Енді, які тільки-но поставили на місце ДСРВ. Присутні мовчки вдивлялися в зображення, що з’явилося на екрані.
Вони бачили групу будівель, поєднаних шпицями трубопроводів із центральною спорудою. Ліворуч інфрачервоний давач зображував у багряних тонах із десяток людей, які метушилися біля двох великих двороторних гелікоптерів, — машини прибули вже після того, як із бази втік Джек. Друга група людей зібралася на берегу моря; усі явно кудись поспішали. Майже кожен ніс предмети, подібні до картин і скульптур.
Раптом екран яскраво спалахнув, і від його центру зі швидкістю блискавки розійшлися концентричні кола теплих кольорів. Коли температура спала, відкрилася картина цілковитої руйнації. Центральну споруду під банею було знищено вщент. Термічне зображення показувало, до якого місця вибух спалив труби проходів, що вели від центру управління до інших будівель. Але вибухова хвиля пройшла далі — перекинула гелікоптери та накрила всіх людей, які ще кілька секунд тому метушилися на майданчику. Мертві тіла лежали серед пакунків. Смерть забрала тих людей раніше, ніж вони щось відчули.
Хтось із присутніх зааплодував. Усі знали, що це не просто помста: ставки у цій грі набагато вищі.
30
— Нас дуже засмутила звістка про Пітера Гові.
Моріс Гібермаєр вистрибнув із гелікоптера та, навіть не дивлячись на кам’яне коло, підійшов до Джека й поклав руку йому на плече. Сцена була вельми зворушливою — цей вияв дружби виходив далеко за межі спільної професійної пристрасті.
— Поки що ми не втратили надії.
Джек, Катя та Костас стояли біля підніжжя сходів, що вели до внутрішньої печери вулкана. Цю ніч вони нарешті провели в комфортних умовах на борті «Сі-Венчера», а тепер ніжилися під промінням ранкового сонця, що підіймалося на сході, за кам’яним колом. Синій комбінезон приховував свіжу пов’язку на грудях Джека. З обличчя Костаса знати було, через що йому довелося пройти. Катя ж і досі була пригніченою та майже не розмовляла.
— Зі щирого серця вітаю вас із відкриттям, а також із вдалим подоланням перешкод, що лежали у вас на шляху, — промовив Джеймс Ділен, потискаючи руку Джекові.
Слідом за Діленом із гелікоптера вийшла Айша Фарук, помічниця Гібермаєра, яка знайшла в пустелі папірус із символом Атлантиди і яку Ділен із Гібермаєром запросили полетіти разом із ними. Трохи далі стояв, привітно посміхаючись, Ефрам Якобовіч, мільярдер і комп’ютерний магнат, фінансова допомога якого уможливлювала широкомасштабні дослідження Міжнародного морського університету.
Джек мав відчуття, наче конференція в Александрійській фортеці відбувалася цілу вічність тому, хоча насправді минуло лише чотири дні. Однак дослідники й досі залишалися в одному кроці від своєї мети, від того невідомого, що змушувало жерців упродовж багатьох поколінь охороняти свою таємницю від усіх.
Коли вчені вже збиралися ступити на видовбані в камені сходинки, з-за мегалітів вибіг Мустафа Алькозен. У руках він тримав два водолазні ліхтарі.
— Вибачте за спізнення, — важко дихаючи, промовив він. — У нас була важка ніч. Учора ввечері прилади далекого сповіщення турецької протиповітряної оборони зареєстрували ударну хвилю від вибуху в Абхазії, біля кордону з Грузією. — Він підморгнув Джекові. — Ми вирішили, що це становить загрозу національній безпеці та вислали туди загін швидкого реагування для розслідування обставин справи на місці.
— Що сталося з творами мистецтва? — спитав Джек.
— Більшість із них залишалися в житлових будівлях Асланового комплексу, а ті, що встигли розтягти, перебували за межами району найбільших ушкоджень. Нині гелікоптери військово-морського флоту Туреччини транспортують цінності до Стамбульського археологічного музею для ідентифікації та збереження. Потім їх повернуть законним власникам.
— Шкода, — зауважив Костас. — Вони склали б унікальну пересувну виставку. То є зразки високого мистецтва усіх культур і часів, яких іще ніхто і ніколи не бачив зібраними докупи. Це було б неймовірне шоу.