Запах, що зустрів їх усередині, нагадував несвіжі випари склепу: потік затхлого повітря наче приніс із собою саму сутність смерті, яка пахла свічковим жиром та ладаном, що курився тут, коли жерці востаннє виконували обряд очищення перед тим, як назавжди полишити священне для них місце. Ефект був подібний до галюциногенного: вчені майже фізично відчули настрахану сквапливість тих прощальних церемоній. Здавалося, двохсот поколінь людської історії як не бувало.
— Тепер я знаю, що відчули Картер і Карнавон, коли розкрили гробницю Тутанхамона, — сказав Гібермаєр.
Катя скулилася, відчувши холод. Як і у гробницях фараонів у Долині Царів, прохід за дверима не був нічим оздоблений і жодним чином не натякав на те, що мало чекати попереду.
— Навряд чи наш шлях буде довгим, — сказав Костас. — Мій альтиметр каже, що ми перебуваємо менш ніж у тридцяти метрах від вершини.
Раптом Ділен зупинився, і Джек наштовхнувся на нього. Промінь ліхтаря шалено застрибав по стінах, але за мить вирівнявся. Те, що здавалося дверним прорізом, насправді виявилося лівим поворотом на дев’яносто градусів. Прохід почав підніматися, і вчені побачили видовбані в підлозі невисокі сходинки.
Ділен пішов уперед, але знову зупинився.
— Я щось бачу попереду. Посвітіть своїми ліхтарями навкруги, — сказав він.
Джек і Костас так і зробили, і їхнім очам відкрилася просто фантастична картина. Обабіч було вирізьблено барельєфні зображення погрудь величезних биків, що дивилися на сходи. Шиї у тварин були довгасті, а роги загнуті високо вгору, через що вони здавалися далеко не такими спокійними, як ті, що їх учені бачили у підводних проходах. Здавалося, бики намагаються вирватися з каменю, щоб помчати у темряву.
Подолавши сходи, вчені почали розрізняти навколо биків зображення інших, менших істот. Деталі цих зображень були достеменно передані на дрібнозернистому базальті.
— Це люди! — прошепотів у захваті Ділен, відразу забувши про свою природну стриманість. — Леді та джентльмени, познайомтеся з населенням Атлантиди!
Зображення випромінювали впевненість, притаманну вартовим цитаделі. Різьблення на обох стінах були дзеркальними відображеннями одне одного. Високі люди, зображені в натуральну величину, випростані, шеренгою йшли кудись. Їхні простягнені руки наче стискали отвори у стінах, куди раніше встромляли смолоскипи. Фігури були вельми подібні до тих величних двовимірних барельєфних образів жерців і царів, що їх археологи неодноразово знаходили на Близькому Сході та в Єгипті, але замість напруженості, зазвичай асоційованої із зображенням у профіль, вони створювали враження пластичності й граціозності та являли собою безпосереднє продовження натуралістичних зображень тварин льодовикового періоду.
Промені по черзі вихоплювали кожну фігуру, і вченим стало зрозуміло, що людей відтворено за принципом «чоловік-жінка». Жінки були з оголеними грудьми, їхній облеглий одяг відкривав пишні, але досить виразні фігури. Як і в чоловіків, у них були великі мигдалеподібні очі, а заплетене в коси волосся спадало їм на спину. Чоловіки мали довгі бороди та були одягнені у вільне вбрання на зразок тунік. Зовнішність людей вченим щось невиразно нагадувала: здавалося, окремі риси можна було розпізнати, але обличчя в цілому були незнайомі.
— Жінки схожі на спортсменок, — зауважила Айша. — Можливо, з биками билися вони, а не чоловіки.
— Ці люди нагадують мені варягів, — сказала Катя. — Це візантійська назва вікінгів, які плавали Дніпром до Чорного моря. У соборі Святої Софії в Києві є фрески високих людей, дуже схожих на цих, за винятком того, що в тих гачкуваті носи та світлі бороди.
— А мені вони швидше нагадують хетів із Анатолії другого тисячоліття до нашої ери, — промовив Мустафа. — Або шумерів та асирійців Месопотамії.
— Або ж мешканців Греції та Криту бронзового віку, — сказав Джек. — Жінки схожі на панночок з оголеними грудьми, зображених на фресках у Кносі. А чоловіки наче зійшли з тих ваз, які ми знайшли минулого року в Мікенах, біля царської могили.
— Це архетипи жінки та чоловіка, — тихо промовив Ділен. — Перші індоєвропейці, наші спільні пращури. Від них пішли майже всі народи Європи та Азії: єгиптяни, семіти, греки, будівники мегалітів із Західної Європи, перші правителі міста Мохенджо-Даро у долині Інду… Іноді вони повністю витісняли населення місцевостей, до яких приходили, іноді їхня кров зливалася з місцевою. У зовнішності всіх індоєвропейських народів можна помітити схожість із предками, засновниками цивілізації.