— Тетраграматон! — ошелешено промовив Ефрам. — Ім’я, промовляти якого не слід. Першопричина всього на світі, володар неба і землі. — Він наче інстинктивно відсунувся від зображення, відвівши очі та шанобливо схиливши голову.
— Ягве, — так само вражено сказав Ділен. — Перше ім’я Бога у давньоєврейському Старому Завіті, божественне ім’я, промовляти яке міг лише верховний жрець у скинії, тобто святая святих, у день спокути. Грецькою це передавали як «слово з чотирьох літер», або «тетраграматон». Ранні християни перекладали його як «Єгова».
— Бог Мойсея та Авраама, — промовив Якобович, поступово заспокоюючись. — Бог синайських племен за часів виходу народу ізраїльського з Єгипту, — але не виключено, що він являвся й набагато раніше. На відміну він інших богів, які спокушали євреїв, він міг на прохання тих, хто його вшановував, робити що завгодно. Саме він вів народ ізраїльський у битву та вигнання, і він дав євреям десять заповідей.
— А також урятував їх від потопу.
Ці слова промовив Костас. Після цього він несподівано почав цитувати уривок із «Буття»:
— «І сказав Бог до Ноя: Це знак заповіту, що Я встановив поміж Мною й поміж кожним тілом, що воно на землі. І були сини Ноєві, що вийшли з ковчега: Сим, і Хам, і Яфет. А Хам він був батько Ханаанів. Оці троє були сини Ноєві, і від них залюднилася вся земля».
Джек знав, що його друг виховувався згідно із заповідями грецької православної церкви, тому не здивувався, а почав розвивати думку:
— Та звичайно! Єврейський бог зробив так, щоб землю затопила вода, а потім, показавши райдугу, дав знак обраним. Усе було саме так, як ми гадали. Будівництво ковчега, добір пар тварин для подальшого розмноження, Ноєві нащадки, що заселили всю землю… Прадавні міфи про потоп повідомляють нам не лише про річні повені та велику відлигу наприкінці льодовикового періоду — вони також сповіщають про інший катаклізм, про повінь, яка сталася у шостому тисячолітті до нашої ери та поглинула перше на землі місто, поклавши кінець ранній цивілізації, рівня якої люди не могли досягнути впродовж іще кількох тисяч років. Відтак, твори Платона — не єдине джерело інформації про Атлантиду. Інші відомості, щоправда, у зашифрованій формі, містяться в найвідомішому літературному творі всіх часів, але це нікому навіть не спало на думку.
32
Ретельно оглянувши решту внутрішнього святилища, дослідники повернулися до головного приміщення та зібралися у віддаленому його кінці, біля загадкової металевої кулі. Ділен вийшов із тунелю останнім та відразу взяв долото, що лежало в купі інших інструментів на столі.
— Воно бронзове, — сказав він. — Сплав міді та олова, створений за деякий час до того, як цю кімнату назавжди залишили в середині шостого століття до нашої ери. Надзвичайне відкриття. Досьогодні археологи вважали, що бронзу вперше зробили приблизно у 3500 році до нашої ери, можливо, в Анатолії, і що вона набула поширення тільки впродовж наступного тисячоліття.
Поклавши долото на місце, Ділен сперся руками на стіл:
— Питання таке: чому між підйомом рівня води у Чорному морі та новим відкриттям виробництва бронзи минуло так багато часу?
— Можливо, цивілізація Атлантиди розвивалася ізольовано й набагато швидше, ніж усі інші, — сказав Костас.
Джек кивнув і почав ходити вперед-назад:
— Якщо збігаються сприятливі обставини, прогрес може йти семимильними кроками. Коли десять тисяч років тому скінчився льодовиковий період, довкола південної частини Чорного моря вже існувала дуже багата флора й фауна. Оскільки прохід Босфором був закритий, велика відлига майже не вплинула на цю територію. Земля довкола вулкана була дуже плодючою, у морі повно риби, а на суші — зубрів, оленів і кабанів. Додайте до цього решту природних ресурсів, про які нам відомо: деревина гірських лісів, сіль із прибережних солончаків, камінь, золото, мідь і, можливо, в першу чергу, олово. Це була земля достатку, едемський сад, наче якісь сили зосередили все, що потрібно для повноцінного життя, в одному місці.
Упродовж усієї цієї промови Костас уважно дивився на огрядну фігуру богині-матері.
— Отже, — сказав він, — десь сорок тисяч років тому в ці місця прийшли кмітливі мисливці та збирачі плодів. Вони знайшли лабіринт усередині вулкана. Зображення тварин у залі предків — справа їхніх рук, а це приміщення — їхнє святилище. Наприкінці льодовикового періоду вони почали займатися сільським господарством.