— Ефект лавини! — із захопленням у голосі промовила Катя. — Бронзові інструменти викликали другу сільськогосподарську революцію. Селища обернулися на міста, у містах з’явилися палаци. Жерці впровадили письмо, за допомогою якого було зручно вести записи та здійснювати управління. Мінойський Крит став найбільшою з цивілізацій, що існували тоді, причому сила цієї цивілізації полягала не у військовій сфері, а в економічних і культурних досягненнях. — Вона подивилася на Джека та повільно кивнула. — Зрештою, ти мав рацію: саме Крит був Атлантидою Платона. Однак це була нова Атлантида, поновлення мрії людства про рай на землі.
— У середині другого століття до нашої ери мінойський Крит перебував у кульмінації свого розвитку, — сказав Ділен. — Це його описував Солон у першій частині папіруса: то була країна величних палаців та квітучої культури, пишного мистецтва та видатних на той час технічних досягнень. Виверження Тіри струсонуло цей світ до самих основ.
— Це виверження було потужнішим, ніж разом узяті виверження Везувію та гори Святої Гелени, — сказав Костас. — Сорок кубічних кілометрів каміння та гірських порід! Такої хвилі було б достатньо, щоб затопити Мангеттен.
— Цей катаклізм мав катастрофічні наслідки для мінойців. Послідовність верховних жерців перервалася, і вся держава затремтіла. Світ безпеки і процвітання поринув у хаос та анархію, розшарпаний внутрішнім конфліктом та нездатний опиратися загарбникам, що прийшли з півночі.
— Але деякі жерці врятувалися, — зауважив Костас. — Пасажири того корабля, який ми знайшли, загинули, однак іншим, тим, хто відплив раніше, вдалося вціліти.
— Так і було, — погодився Ділен. — Як і мешканці Акротірі, жерці гірського монастиря всерйоз сприйняли попередження: на думку сейсмологів, то були потужні поштовхи, що на кілька тижнів передували виверженню. Гадаю, більшість жерців потонули разом із вашим кораблем, але інші досягли безпечних південних берегів Криту та оселилися в фестській «семінарії», а ще інші попливли далі та приєдналися до своїх побратимів у Єгипті та на Близькому Сході.
— Але нових спроб поновити Атлантиду, нових експериментів із раєм на землі більше не було, — сказав Костас.
— На тодішній світ уже спадали темні тіні, — похмуро промовив Ділен. — На північному сході, в Богазкої, на узбережжі Малої Азії, вже накопичували сили хети, щоб вирушити на південь і змести на своєму шляху все аж до Єгипту. Що ж до Криту, то вцілілі мінойці не змогли протистояти вторгненню мікенців, які припливли з континентальної Греції. То були предки Агамемнона та Менелая, титанічну боротьбу яких увічнив Гомер в описі облоги Трої.
Ділен замовчав та окинув присутніх уважним поглядом.
— Жерці знали, що в них уже немає сил визначати долю світу, — продовжив він. — Вони вирішили, що своїм честолюбством вони ще раз збудили гнів богів, знову спровокувавши небесну помсту, яка колись знищила їхню прабатьківщину. Виверження Тіри, мабуть, здалося їм початком кінця світу, провістю Армагеддону. Відтоді жерці більше не втручались активно до людських справ, а замість цього замкнулись у своєму монастирі та прикрились його серпанком таємниці. Минуло небагато часу, і від мінойського Криту, як і від його попередниці Атлантиди, залишилися тільки неясні спогади про втрачений рай, притча про пиху людини перед лицем богів, історія, що перейшла до царини міфів та легенд і зберігалася у своїй початковій формі лише у пам’яті останніх верховних жерців.
— Зокрема у храмі в Саїсі, — нагадав Костас.
Ділен кивнув:
— Єгипет був єдиною цивілізацію Середземномор’я, що пережила бурю кінця бронзового віку, єдиним місцем, де ланцюг жерців, що вів свій початок від Атлантиди, жодного разу не перервався протягом усіх тисячоліть. Гадаю, лінія, до якої належав Аменхотеп, була останньою, що досі існувала на світанку класичної античності. Але й вона була приречена на зникнення два століття потому, коли Єгипет захопив Александр Великий.
— Утім, спадщина не зникла безслідно, — сказав Джек. — Аменхотеп передав естафетну паличку Солонові, людині, чий культурний рівень дозволяв сподіватися, що ідеали засновників Атлантиди колись повернуться до життя.