Джек помовчав і, ледь стримуючи почуття, повів далі:
— А тепер цей священний обов’язок перейшов до нас. Уперше за багато тисячоліть спадщина Атлантиди відкрилася людству, причому в повному обсязі, а не в скороченій версії, яку знав Аменхотеп.
Дослідники вийшли з приміщення та повільно пішли сходами вниз, до світла, що виблискувало попереду. З обох боків від них мовчки крокували викарбувані постаті жерців і жриць, нестримні у своєму віковічному бажанні нарешті дійти до святая святих.
33
У кінці проходу почувся якийсь шум, і вчені побачили, що назустріч їм поспішає Бен разом із двома іншими членами екіпажу «Сі-Венчера».
— Вам треба вийти звідси, просто зараз, — сказав він. — Здається, у нас гості.
— Докладніше можна?
— До нас на малій висоті наближається невідомий літальний апарат. Радар засік його п’ять хвилин тому. На виклики він не відповідає і рухається дуже швидко, майже зі швидкістю звука.
— Напрямок?
— Сто сорок градусів, південний-південний захід.
Дослідники вийшли до зали для аудієнцій та, огинаючи центральну платформу, пішли до виходу, що був у протилежній стіні. Навіть у кількох метрах від кратера вони відчували жар, що йшов від нього, — вочевидь, поки вони були в тунелі, вулкан активізувався.
— Схоже, досі не скінчилося.
— Дійсно.
Джек жестом попросив інших поспішати та почекав, поки його наздоженуть Ділен та Гібермаєр, — ті вийшли з проходу останніми. Коли вони проходили повз центральне узвишшя, до неба злетіла хмара розпеченого газу.
— У земній корі щось відбувається, — голосно сказав Костас, намагаючись перекричати ревіння кратера, яке дедалі посилювалося. — Одна з тих подій, що їх атланти фіксували в календарі. Не виключено, станеться викид лави.
— Через той літальний апарат Том Йорк уже віддав наказ про повну евакуацію, — крикнув Бен. — Це заради вашої ж безпеки.
— Ми йдемо.
Дослідники поспішили за Беном сходинками вниз. Усі, зіщулившись проти яскравого денного світла, пішли до імпровізованого вертолітного майданчика. Останній із «Сігоків» уже висів над морем, і на майданчику залишився тільки «Лінкс» із «Сі-Венчера». Ротори вже оберталися, а з обох боків кабіни у дверях стояли пілоти, готові допомогти вченим залізти.
— Це військовий реактивний літак, — на бігу крикнув Бен, притиснувши навушник до вуха. — Раніше тут таких не було. Капітан російського торпедного катера вважає, що це «Гаррієр».
Джек, що підтримував під руку Ділена, відчув, як усередині в нього все стерпло. Він уже знав, хто сидить за штурвалом цього літака. Коли Джек був на базі Аслана, літак, напевно, стояв ув одному з тих вибухостійких ангарів. А тепер його підняла в повітря Ольга Іванівна Борцова.
— Росіяни вважають, що літак націлений на підводний човен. Вони вирішили не ризикувати й уже зробили постріл.
Стрибнувши до кабіни, Джек побачив сліди двох ракет, що вилетіли з катера, найближчого до «Казбека». Набираючи швидкість, вони полетіли до своєї цілі — чорної цятки на обрії.
«Справа не в субмарині, — подумав Джек. — Вона вирішила приєднатися до свого коханця в пеклі».
— Злітай! — крикнув він. — Вона летить за нами!
Пілот зніс ґвинтокрилу машину вгору, і всі, хто був на її борті, побачили, що літак проскочив над субмариною, оточений двома ракетами. Джек стрибнув до досі відчинених дверцят, і в ту саму мить одна з ракет ударила «Гаррієр» у хвіст. «Лінкс» із запаморочливою швидкістю злетів у небо, і смертельно поранений літак проскочив під ним. На коротку мить вони побачили в кабіні людину в шоломі, а потім передню частину фюзеляжу поглинув вибух. Ніхто ще не встиг збагнути, що сталося, а потужна вибухова хвиля вже кинула гелікоптер угору, ледь не викинувши з кабіни Джека та другого пілота. Решта встигли схопитися хто за що.
Палаючий «Гаррієр» із силою комети вдарився у скелю. Літак був спрямований прямо на вхід до вулкана, і залізні уламки полетіли до зали для аудієнцій, наче їх засмоктав до своєї утроби вулкан. Минула лише секунда, а полум’я та шум зникли безслідно.
— Зараз вибухне! — заволав Костас.
Гелікоптер уже встиг піднятися на висоту в тисячу футів і тепер летів на північ. Його екіпаж та пасажири зачаровано спостерігали за сценою, що розгорталася під ними. Через кілька секунд після удару почулося потужне ревіння, і зі входу, наче з форсажної камери, вилетів вогняний струмінь. Вибух «Гаррієра» підпалив леткі гази, що накопичувалися у залі для аудієнцій, і вершина вулкана наче затуманилася, потонувши в жахливому гуркоті вибуху. У тому місці, де ще недавно здіймалася пара, в небо вистрілив стовп полум’я заввишки в кількасот метрів.