Глибоко зітхнувши, Джек обвів поглядом інших:
— Між іншим, якщо хтось хоче кілька днів відпочити за мій кошт — будь ласка.
— Вибач, хлопче, — приязно всміхнувся йому Ділен, стиснувши люльку між зубів. — Незабаром я маю головувати на конференції палеонтологів, а ці події цілком порушили мій план підготовки. Боюся, завтра мені доведеться летіти до Кембріджа.
— А мені треба шукати Ноїв ковчег, — незворушно промовив Мустафа. — Не на горі Арарат, а на давній береговій лінії, там, де південна група вийшла на берег, кинувши свої човни. Маю організувати пошукову групу ММУ.
Джек повернувся до Гібермаєра та Айші:
— Гадаю, вам також треба розкопувати якісь нудні старі мумії?
Гібермаєр дозволив собі одну з рідкісних посмішок:
— Загалом так воно і є.
— Тільки намагайтеся більше не знаходити мап, на яких указано місцеперебування скарбів, — мені вистачило попередньої.
— Коли ти вже згадав про це, ми щойно дістали дуже цікаве повідомлення про знахідку у грецькому секторі підземного поховання. Це певним чином пов’язано з Александром Македонським і таємною експедицією через Індійський океан до якогось віддаленого гірського царства.
Присутні побачили, що ця звістка відразу зацікавила Джека, і він почав подумки перебирати можливі варіанти.
— Нагадую, нам ще треба закінчити впорядкування мінойського корабля, — сказав Костас, поставивши свій напій та переглядаючи на екрані кишенькового комп’ютера останні повідомлення. — Сьогодні водолази підняли вельми цікаві предмети — золоті диски, вкриті дуже знайомими символами. — Він з усмішкою подивився другові в очі. — То яким буде наш черговий проект?
— Побачимо.
Післямова
Відкриття, що лежить в основі сюжету цієї книжки, вигадане. Утім, в цілому розповідь не суперечить археологічним даним, хоча й може здатися декому неймовірною. Мета написання післямови — дати загальні уявлення про факти, що стосуються описаних подій.
Підняття рівня Чорного моря. Мессінський пік солоності — це встановлений науковий факт, результат тектонічних та гляціоевстатичних (пов’язаних із льодовиками та змінами рівня моря) процесів, що відрізали Середземне море від Атлантики. Вважають, що цей пік припав на період від 5,96 до 5,33 мільйонів років до теперішнього часу, а наприкінці цього періоду сталося швидке підняття рівня моря через Ґібралтар. Упродовж великої відлиги наприкінці льодовикового періоду, тобто десять чи дванадцять тисяч років тому, рівень моря піднявся ще на 130 метрів.
Останні дані свідчать, що Чорне море було відрізане від Середземного ще протягом кількох тисячоліть і піднялося до природного рівня лише після того, як рівень Середземного моря перевищив рівень Босфору, що сталося у шостому тисячолітті до нашої ери. Аналіз зразків, узятих з дна Чорного моря, дозволяє припустити, що солоність води змінилася приблизно 7500 років тому, — цю цифру підтверджує радіовуглецевий аналіз мушель молюсків, узятих із різних шарів відкладів дна. Не виключено, що за тих часів західноантарктичний льодовий щит швидко відступав, і саме завдяки цьому процесові у поєднанні з тектонічною активністю море «перескочило» Босфор.
У 1999 році дослідники за допомогою гідролокатора та земле-черпальника відшукали можливу колишню берегову лінію, розташовану на глибині 150 метрів біля турецького міста Синоп, що на південному березі Чорного моря. Хоча щодо датування, швидкості та масштабів підйому рівня Чорного моря тривають жваві дискусії, реальність цих процесів загальновизнана.
Неолітичне переселення народів. Чимало експертів уважають, що індоєвропейська мова зародилася на берегах Чорного моря між сьомим та п'ятим тисячоліттями до нашої ери. Ще задовго до виникнення гіпотези про підйом рівня Чорного моря провідні археологи стверджували, що індоєвропейська мова виникла серед перших землеробів Анатолії приблизно у 7000 році до нашої ери. На думку вчених, Європи вона досягла у 6000 році до нашої ери, і її поширення супроводжувалося зародженням землеробства та тваринництва. Ця тема викликала запеклі суперечки, зокрема щодо причин такого поширення, — чи це переселення народів, чи просто розповсюдження ідей, — втім, вона залишається центральною у будь-якій дискусії щодо джерел цивілізації.
Атлантида. Єдиним джерелом інформації про Атлантиду є діалоги «Тімей» і «Критій», написані грецьким філософом Платоном у першій половині IV століття до нашої ери. Достовірність цієї інформації залежить від двох припущень: по-перше, що Платон не вигадав цієї історії; по-друге, що людина, від якої, зі слів самого Платона, надійшла ця інформація, — афінський учений на ім’я Солон, — не стала жертвою містифікації жерців єгипетського храму в Саїсі, які, як вважають, повідомили йому цю історію на початку шостого століття до нашої ери.