Стефсон пересунув на моделі невеликий важіль, і котел реактора одразу ж засвітився матовим білим світлом.
Біле світло означало звільнення енергії. Інтенсивність світла змінювалася ритмічно, що показувало віддачу в реакторі. Через усю модель тяглася спіраль з широких пласких трубок, в яких циркулювала рідина, що віддавала тепло зовнішньому середовищу. Цей процес відбивався на моделі голубуватим рівним світлом. Котел оточувала щільна рефлекторна оболонка, яка не давала можливості потрібним реакторові нейтронам вилетіти з нього. Червоні світлові імпульси показували жовті нейтрони. Ці невидимі електричні нейтральні снаряди, що проникають в атомні ядра, розщеплюють їх і звільняють численні нейтрони.
Стоячи біля моделі, обидва вчені ще раз проглянули в думках увесь процес ядерної реакції. Малесенькі електрони на величезній відстані мчали по еліптичних орбітах навколо атомного ядра, в якому його складові частини — протони і нейтрони — стиснуті в щільну масу. Раптом снаряд прострілює порожнечу навколо атома і вдаряє в ядро атома урану. Ядро руйнується, набирає яйцевидної форми. 92 позитивно заряджені частинки — протони — розходяться, бо 143 нейтрони більше не спроможні стримувати їх укупі. Посередині розтягнутого ядра на якусь мільйонну частку секунди створюється западина, внаслідок чого відокремлюються дрібнісінькі уламки зруйнованого ядра і, наче снаряди, мчать у різні боки. Там, де щойно було атомне ядро, спалахує вогняна куля.
Це первісний ефект. Далі відбуваються все нові сутички нейтронів з ядрами. Так з'являється ланцюгова реакція, яка, немов лавина, зростає, звільняючи величезні маси енергії.
На моделі почали коливатися і пересуватися чорні риски. Вони символізували гальмівні центри в котлі реактора, які регулювали потік нейтронів, щоб він не зростав надміру і не звільняв енергії, здатної розірвати реакторний котел.
— Отже, ви припинили б досліди з моделлю атомної бомби в «барі привидів», Метіус? — знову спитав Стефсон.
— Авжеж, — не вагаючись відповів учений.
Стефсона така беззастережна відповідь здивувала.
Ах, якби він міг зробити так, щоб Метіус глянув трохи далі, за межі своєї науки. А Метіус почав обґрунтовувати згоду:
— Авжеж, я був би радий, якби «бар привидів доктора Снобіна» згорів чи злетів угору. Автоматику я дуже шаную, але в тому «барі» мене завжди охоплює таке почуття, наче за моєю спиною стоїть порохова бочка, на якій горить свічка. Якби в нас був невеличкий однорідний реактор! його вміст можна варіювати залежно від того, які провадяться досліди. Це й безпечніше. Стефсон замислено глянув на Метіуса і сказав:
— А ви взялися б створити такий реактор? Я б допоміг вам дістати потрібні кошти. Найближчим часом, здається мені, навряд чи вдасться перетворити легкі елементи на важкі без вибуху. Якби навіть пощастило ізолювати радіоактивність, ми однаково одержали б тільки бомбу. А кому від неї користь?
— Бомба туди, бомба сюди, Стефсон, не це головне. Важливо розв'язати проблему, наукову проблему: добитися злиття ядер без запалення ураном чи плутонієм, як це буває при виготовленні водневої бомби. Висока температура запалення і великий тиск настільки зближують ядра водню, що вони перетворюються на гелій. Така суть мого наукового завдання, і це, скажу вам, Стефсон, дуже цікава робота.
Стефсону стало ясно, що Метіус тупцюється на одному місці. Дослідник чомусь нагадав Стефсону сліпих тварин, які в давні часи, ходячи по колу, приводили в рух млин чи молотарку. Молотаркою, яку приводив у рух Метіус, був план Вільсона й Еверета по виготовленню «чистої» бомби.
— А що ви робитимете, — повільно промовив Стефсон, — коли Кальман раніше за вас створить… «чисту» бомбу?
Метіус розсміявся.
— Кальман? І ви цьому вірите?
— Ні, Метіус, — спокійно відповів Стефсон. — «Чистої» бомби не буває. Кожна бомба не чиста, бо кожна вбиває. І все-таки, можливо, замовці задовольняться тільки частковим успіхом. Решту замінить реклама.
Стефсон почекав, спостерігаючи, як реагуватиме на його слова Метіус, але той обернувся до платформи.