Барн силувано вклонився і відповів:
— Я зроблю все, що зможу, містер Брекдорп. Покладіться на мене. Тут я син свого батька.
— Тим краще, тим краще… — Директор махнув рукою, і Барн зрозумів, що він вільний.
Двері автоматично відчинилися. Юнак підійшов до Біт, але встиг тільки дізнатися, який номер у батька, бо в ту ж мить секретарку викликав Брекдорп. Молодий учений вийшов у коридор — тюремного наглядача вже не було. Барн зрозумів, що тепер, коли в нього є свій номер, він став, як і інші, живим інвентарем Мехіко-Занда. Барн швидко пройшов схожим на тунель коридором, спустився ліфтом на перший поверх і зайшов до батька.
— Якийсь божевільний храм науки, — незадоволено сказав він. — Спочатку мені здалося, що мене випробовують на льотчика надшвидкісних літаків. Потім я подумав, що мене, видно, вважають за ворожого агента. Ну й порядки тут у вас, хай йому чорт!
— Науковий інститут це не… бар, — голос батька мимоволі набрав повчальних інтонацій. — Тебе садили в крісло? — спитав він трохи тихше.
— Крісло, крісло! Я природознавець, дослідник, фізик-атомник. Я чотири семестри слухав лекції з променевої медицини, з біології і не для того приїхав сюди, щоб мене зненацька засипали такими дурними тестами.
Джек Кальман стиснув кулаки.
— Я був би радий звільнити тебе від цієї процедури, але службовими правилами передбачено, що кожний співробітник має відповісти на тести. Звичайно, є винятки. А щодо можливостей приладів, то багато хто в них сумнівається.
— Проте містер Брекдорп, здається, ставиться до детектора брехні дуже серйозно. — Барн хотів сказати: «Атомний слон» — але схаменувся: батько, певно, спитав би його, звідки він уже знає прізвисько Брекдорпа, і його підозра одразу упала б на Біт Стефсон.
— Містер Брекдорп дбає про успіхи атомного міста. Він до всього ставиться серйозно.
— Якби це безглуздя мало якесь значення!
— Так тут не розмовляють, Барн. Ми не в парку відпочинку і не на мітингу, де кожен може висловлювати свої розумні чи нерозумні думки. Я був би дурний, коли б гадав, що за мною не стежать. Ти сам відчув на собі процедуру приймання на роботу. А я все-таки заступник технічного керівника, голова вченої ради Мехіко-Занда. До мене надходить на розгляд більшість наукових дослідницьких матеріалів. Ідеться про життєво важливі для Сполучених Штатів дослідження! Прошу тебе не забувати цього.
Старий Кальман підійшов ближче до сина і поклав йому руку на плече.
— Не реагуй так болісно. Звичайно, коли за тобою постійно стежать, це викликає неприємне почуття. Але це пусте порівняно з тим, що в наше розпорядження надані мільйони, навіть мільярди. Робота такого величезного значення й масштабу ще не провадилася, відколи наші предки завоювали цю частину світу. Ми наймогутніша і найжиттєвіша нація на землі і повинні віддати здійсненню наших завдань всю силу свого серця. Це наша ера, Барн, — ера американців.
Барн повільно підвів голову.
— Не знаю, тату, чи в усьому погоджусь з тобою. Можливо, мене збентежило тутешнє ставлення до людей. Я до такого обходження не звик. Зараз мені треба піти відрекомендуватися професорові Стефсону. До побачення.
І знову довгий коридор. Настрій у Барна гнітючий. Здавалося, наче хтось весь час силоміць штовхає його кудись. Хто? Батько? А хто штовхає батька? Честолюбство? Чи, може, той товстелезний Брекдорп? А хто штовхає Брекдорпа?
І. Ф. Стефсон прийняв молодого вченого дуже привітно.
— Сподіваюсь, містер Кальман, — сказав професор, — ви привезли з собою велике бажання працювати. — Він запросив нового співробітника сісти і запропонував йому сигарету.
— Мені хочеться якнайшвидше розпочати роботу, містер Стефсон. — відповів Барн. — Дуже радий, що працюватиму під вашим керівництвом. Ви, мабуть, знаєте, що я чотири семестри слухав лекції вашого батька з променевої медицини.
— Про це мені розповіла Біт. Ви ж з нею зустрілися на аеродромі. Еге ж?
— Міс Стефсон була така люб'язна, що взяла мене в свою машину. — Барн глянув на кінчик запаленої сигарети і додав: —Я маю доручення до вас, містер Стефсон. Можна сказати про це зараз?
Стефсон жестом руки попросив його говорити.
— Маю передати вам сердечний привіт від вашого батька. Я попрощався з ним учора вранці.
Стефсон і не намагався приховувати свою радість.
— Я не бачив батька майже два роки. Тоді я ще мав змогу брати відпустку. Але з того часу становище… змінилося. Керівники атомного міста вважають, що діяльність мого батька несумісна з моєю діяльністю. Сподіваюся, він був здоровий, коли ви його бачили?