Барн Кальман підтвердив, що старий Стефсон почував себе добре, і перевів розмову на іншу тему.
— Міс Стефсон натякнула мені, що я маю заступити Хріса Брауна. Ми давні друзі. Але вже кілька років втратили з поля зору один одного..
— Що ж, можете поновити свою дружбу з Брауном. Ходімо в лабораторію В-24, — запросив професор і показав рукою на двері. — Дочка дала вам перепустку? От і добре. Тепер можете вільно ходити по Мехіко-Занду.
Через кілька хвилин вони вже входили в лабораторію, надівши захисні костюми.
— Браун спершу сховає свій небезпечний матеріал в свинцеву шафу, — сказав Стефсон. — Зовсім непотрібно, щоб вас одразу ж вразили промені. Браун має можливість трохи захиститися від їх шкідливого впливу. Для цього тільки треба користуватися маніпуляторами, механічними «руками», якими керують здалека, натискуючи кнопки, і різними свинцевими пластинками та дзеркальними приладами. Але Браун працює за своєю старою системою і не зважає на небезпеку. Завдяки цьому він, слід визнати, встигає зробити втричі більше. Та йому пора підлікуватись у санаторії.
Барн майже не чув того, що говорив Стефсон. Крізь широке скляне вікно він побачив свого приятеля, який сидів за столом. Коли звук зумера сповістив, що хтось зайшов, Браун повільно обернувся. Барн мимоволі відсахнувся. Оце Хріс Браун? Він пам'ятав Хріса високим, міцним юнаком-спортсменом. Тепер перед ним сиділа людина, яка не здужала підвестися. На її мертвому сірому обличчі жили тільки очі. Невже це Хріс Браун?
— Якби ви мені не сказали, професоре, що це Браун, я б ніколи не повірив, — пошепки зауважив Барн. — На вулиці я б його не впізнав.
— Тримайтеся так, щоб він вашого подиву не помітив, — промовив Стефсон, узявши Барна за руку.
Хріс Браун відчинив скляні двері.
— Алло, Хріс. Здоров, старий!
Барн обережно обняв Хріса, наче боявся розчавити друга.
— Барн, друже! — Браун зусиллям волі переборов кволість. — Ви, мабуть, не наважилися зайти в лабораторію? Це зовсім безпечно! Я працюю обережно, містер Стефсон. Тепер, коли в мене є наступник, а кращого наступника і бажати по можна, я з радістю піду в санаторій.
— Мені, певно, треба було приїхати раніше і підмінити тебе, Хріс.
— Навряд чи в цьому була потреба. Ну що, друже, приступимо одразу ж до роботи?
Вони зайшли в кімнату, де проводилися небезпечні експерименти. Віднині ця кімната стане робочим місцем Барна Кальмана.
Зустріч з Хрісом Брауном вразила Барна більше, ніж він гадав, його мало непокоїла небезпека, що виникає під час роботи з радіоактивними матеріалами. Адже є чимало заходів проти зараження променями. З думки не йшов Хріс. Вигляд Брауна приголомшив Барна.
Був світлий, ясний вечір. Барн прогулювався вулицями Рівертауна. Він вирішив ознайомитися з містом, його увагу привернула неонова вивіска, що палала яскравим світлом — «Атомний бар». Трохи далі височів міський клуб. Але Барн байдуже розглядав будинки і сади. Куди б він не кинув оком, скрізь бачив перед собою змарніле обличчя Хріса Брауна.
— Алло, містер Кальман!
Барн зупинився. Між клумбами квітів простувала з садка на вулицю Біт Стефсон.
— Прізвища на будинках ви, мабуть, не читаєте?
Барн повернувся назад і спитав:
— Отут ви живете? Це справжній рай!
— Людина повинна сама створювати для себе хороші умови життя. Заходьте, прошу.
Вони пройшли садом до річки.
— Тата немає дома. В нього нарада, не знаю тільки з ким. Почекайте хвилинку, я принесу щось попити. — Ступивши кілька кроків, вона обернулася і сказала: — Але не знаю, чи є у вас час і бажання.
— Є, є, Біт…
Він подивився їй услід. Приємна дівчина. Цікаво, чому вона досі не вийшла заміж? Невже тут не було молодих чоловіків, яким би вона сподобалася? Такої освіченої, жвавої і тямущої дівчини він ще не зустрічав.
Барн нетерпляче ждав повернення Біт і зрозумів, що сподівався цієї зустрічі весь день. Він озирнувся довкола. Вигляд садка свідчив, що тут живуть люди, які люблять природу. Біля річки, на невеличкому моріжку, стояли невисокі столи і шезлонги, а на столах — скляні кулі з свічами.
Біт принесла пляшку содової води, графин з лимонним соком і дві склянки. Вона змішала содову з соком і подала Барну склянку освіжаючого напою. Потім сіла в шезлонг і спитала:
— Гуляєте по нашому приємному місту?