Мерлан Метіус підняв обидві руки і розставив пальці так, наче показував Еверету і його супутникам щось магічне. Вони дивилися на нього очима зацікавлених дітей. А професор буквально спітнів, так важко було йому просто і доступно пояснити цей складний процес.
Метіус жестом запросив Еверета в машинне відділення. Раптом весь зал сповнився виючим звуком сирени. Одночасно засвітилися яскраво-червоні сигнали.
Тривога! Тривога! Тривога!
Метіус відсахнувся, міцно схопив Еверета за руку і швидко відвів його в приміщення біля тунелю.
— Тривога, сер, — пояснив професор. — Нас це не зачепить, реактор у цілковитому порядку. Не бійтеся. — Він оглянувся, шукаючи розмовний апарат, але тут його не було, бо сюди рідко заходили.
Брекдорп промовив:
— Яка шкода, сер, що саме сьогодні десь сталася аварія.
Еверет оволодів собою, хоч його не приваблювала можливість загинути в атомному місті через якусь аварію. Він тримався цілком спокійно. Проте Метіус помітив в очицях старика іскорки страху. Професорові ще ніколи не доводилося бачити такий одвертий прояв страху, його не було навіть у Брауна, коли той піднімався на трубу реактора. Хто щодня тримає смерть у руках, уже, певно, не відчуває страху. А от у цього дідугана, чий порух губ іноді коштує мільйони доларів, в очах — неприхований жах. Цей пан не хоче помирати. Він, мабуть, ніколи не схоче вмирати.
Їм довелося зачекати. Метіус щось говорив Еверету, аби тільки його заспокоїти. Раптом професор згадав про Брекдорпа і обернувся до нього. Той був цілком спокійний. І це Брекдорп! Людина, яка страшенно боїться променевої хвороби. Метіус оглянувся, пошукав індикатори. Щити сяяли жовтим світлом без найменших домішок червоного.
Коли б сталася аварія і атомне місто було заражене радіоактивними частками, як тоді під чає вибуху в корпусі 37, індикатори спалахнули б червоним світлом. Метіус помітив, що Брекдорп насмішкувато дивиться на старого пана, який тремтів од страху.
Раптом професор зрозумів: це пробна тривога. Чому ж її влаштували саме тоді, коли в атомне місто прибув Еверет? Не інакше, як сам Брекдорп наказав провести тривогу.
Метіус відчував, що в його душі наростає гнів проти Брекдорпа за його підлий вчинок. Професор вирішив відплатити директорові. Звернувшись до Еверета, Метіус сказав:
— Пробачте, сер, але тривога надто довго не припиняється, і я змушений зайняти своє місце в лабораторії.
— Ви хочете піти, містер Метіус? — Еверет пильно подивився на професора маленькими очицями.
— Так, сер. Я, звичайно, лишився б. Тут безпечніше, ніж деінде. Але ж інструкція…
— Це не обов'язково, Метіус, — втрутився Брекдорп.
— Обов'язково, — твердо сказав Метіус і, вклонившись Еверету, попрямував до дверей.
— Залиштеся, Метіус! — гукнув йому вслід Брекдорп.
— Щоб ви потім дорікали мені, ніби я не додержуюсь інструкції. Крім того, ніякої небезпеки нема, пане директор. Боятися нічого, — кинув професор і пішов геть.
Брекдорп знову звернувся до Еверета, якого оточили супутники, немов хотіли собою захистити президента від променів чи іншої небезпеки, і ще раз висловив свій жаль з приводу того, що сталася аварія. В душі директор вилаяв Шпрінгера, який надмірно затягнув учбову тривогу. В своєму захисному приміщенні в головному будинку Брекдорп почував би себе краще. До того ж тут ще доводиться стояти. Ну що ж, Шпрінгеру він скаже кілька слів…
Метіус сів у електрокар і поїхав по тунелю назад до приміщення з розподільчим обладнанням, звідки попрямував порожніми вулицями атомного міста у свою лабораторію. Співробітники сиділи в сховищах. Ніхто не працював. Експерименти було перервано. Частину І з них доведеться повторити з початку — цілковите безглуздя. Тепер Метіус ясно уявляв собі ситуацію: Брекдорп наказав провести учбову тривогу, щоб не допустити Еверета до експериментів Кальмана. Правда, шановного колеги немає в місті. Але його асистенти могли прохопитися словом і сказати правду. Раптом Метіус зупинився серед безлюдної вулиці. Де ж правда: на боці Брекдорпа чи Стефсона? Може, досліди Кальмана матимуть успіх? Учений не міг придушити в собі якесь неприємне почуття. А що коли це була справжня тривога? Дурниця, тоді по вулицях мчали б пожежні й санітарні машини. А все-таки! Метіус озирнувся. Підійшов до сховища. Воно було призначене не для науковців, але Метіусу кортіло глянути, що там діється.