. — Це мені навряд чи вдасться, містер Стефсон. Таке не забувають. — Він оглянувся довкола і сказав Біт: — Чи не вийти нам знову в садок, мені душно.
Молоді люди мовчки пройшли стежкою до річки.
— Ти питав, — тихо промовила Біт, — чи мені неодмінно треба було прокрутити тобі плівку. Так. Я мусила це зробити. І ще одне. Не хочу приховувати від тебе, любий. Ти дружиш із Хрісом Брауном. Колись він сподівався, що я відповім йому взаємністю. Це було тоді, коли Хріс почав тут працювати. Не знаю, як він сприйме те, що сталося між нами, розумієш?
Барн кивнув головою.
— У мене до нього ніколи не було серйозного почуття. Я ставилася до Хріса, як до хорошого. знайомого. Якби я кохала Брауна, то не злякалася б того, що він захворів після нещасного випадку, це я хотіла тобі сказати, перш ніж ти поїдеш на корабель. А чому я прокрутила тобі плівку, ти тепер знаєш…
— Я тобі вдячний, Біт, дуже вдячний, — тихо промовив Барн. — Можеш бути спокійна. Я на корабель не поїду. Я поговорю з батьком. Він повинен звільнити мене од участі в цій ганебній справі. Повинен!
Барн Кальман повільно повертався додому. Настрій у нього був пригнічений. Почуття щастя було потьмарене. З думки не йшло, як умовити батька не примушувати його брати участі у випробуванні бомби.
Тільки-но Барн ступив на поріг дому, як із своєї кімнати визирнув батько і гукнув:
— Барн, мені треба з тобою поговорити! Я вже давно чекаю тебе. — Голос старого Кальмана звучав різко й нетерпляче. Професор пропустив сина повз себе.
Барн подумав, що батько напевно знає, звідки він прийшов, проте сказав:
— Я був у Стефсонів, у Біт, — і глянув на батька.
Біле світло лампи, що стояла на письмовому столі, надавало обличчю професора примарної блідості, а лиса голова відсвічувала жовтизною.
— Знаю. Це знає весь Рівертаун. — Різкий голос Кальмана раптом перейшов у глузливий сміх. — Ха-ха. Мій син у… Стефсонів! Вродливе личко, а ще що? Таку ти міг і з собою привезти.
— Прошу тебе, тату. Я заручуся з Біт.
— Заручишся? — Професор невиразно гмукнув. — Дурню! Стефсони розставили тенета, а ти й піймався. Мене, мабуть, теж треба спитати?
— Не знаю, чи ти питав дозволу в свого батька.
— Це не має значення, — сердито кинув батько. — Невже ти нічого не розумієш? Адже Біт Стефсон тільки шпигує, випитує. Я ж не для того викликав тебе в Мехіко-Занд, щоб ти попав до рук цих… людей!
Барн спалахнув, хотів щось відповісти, але батько випередив його:
— Не думай, що ця дівчина любить тебе! Смішно! Вона просто виконує доручення свого батька! Тепер, коли я фактично технічний керівник, вона хоче вивідати подробиці про мою роботу. Правда, Стефсон так розмовляє з робітниками, техніками і з своїми асистентами, наче його й справді цікавлять їхні турботи. Але він тільки, прикидається. Щоб у цьому пересвідчитися, варто заглянути за лаштунки.
— Не завжди добре й гарно заглядати за лаштунки, батьку. — Слово «тату» Барн не міг вимовити. — Я вже давно збагнув, що ви запросили до атомного міста Варна Кальмана не як науковця. Але в мене є свій розум, який мені підказує, що Стефсон дуже великий спеціаліст, я б сказав, видатний учений. А Біт розумна, вродлива, приємна дівчина, в усякому разі, значно сердечніша й людяніша, ніж багато інших знайомих мені жінок. Я вже не хлопчисько. Твої натяки, батьку, ніби вона шпигує за Брекдорпом чи за тобою, це, пробач, безглуздя!
Кальман з хвилину мовчки дивився на сина.
— Я покладав на тебе великі надії, — нарешті знову заговорив він. — Бачив, як ти поступово виправдовував їх, і був щасливий. Ти вчився, займався спортом, мав можливість подорожувати. Це мені коштувало багато грошей. Усе життя я працював заради тебе. І ось тепер, замість того, щоб допомогти мені прославити своє ім'я, ти перекинувся у ворожий табір, хочеш виступити проти мене. Заради вродливого личка, заради… Я і сам не знаю заради чого. — Професор, старий, втомлений, охоплений відчаєм чоловік, безсило опустив руки.
Поведінка батька, його щирий і глибокий біль зворушили Барна. Йому було ясно, що батько женеться за привидом, а Брекдорп і Вільсон хочуть використати його честолюбство для свого бізнесу.
— Я ж не вимагаю від тебе, щоб ти негайно порвав з Біт Стефсон, — знову почав Кальман після тривалої паузи. — Дай їй зрозуміти, що ми бачимо їхні наміри — її і батька. Мине деякий час, і Стефсон взагалі стане зайвим у Мехіко-Занді.
— Боюся, батьку, що честолюбство засліплює тебе.
— Я йду єдиним можливим для себе шляхом, а ти повинен іти зі мною, Барн. — Голос старого Кальмана знову став твердий, настійний.