Хріс Браун нічого не відповів. Він сидів, поринувши в думки. Місячне сяйво освітлювало його бліде лице. «Обличчя наче в мерця», — подумав гість.
— їдьмо зі мною, — поривчасто промовив Гарріман. — Що тобі тут робити?
Хріс не звернув уваги на пропозицію приятеля і запитав:
— Ти останнім часом працював над дослідами Кальмана. Кому ж ти віддав матеріал?
— Звичайно, Кальману. Мене заступить, я чув, Ватфілд. Хтось, певно, доніс Брекдорпу, що ми хочемо поширити серед науковців резолюцію проти ядерних випробувань.
— Хто це міг зробити?
Гарріман відповів не одразу:
— Останнім до нас приходив…
— Ні! — Хріс Браун схопився з місця. — Барн Кальман? Це неможливо! За Варна я ручусь головою, Єф. Невже ти думаєш, що я можу рекомендувати людину, якій не зовсім довіряю?
— Тоді не знаю. Можливо, пізніше пощастить з'ясувати, чия це робота.
— Кажеш, тебе заступить Ватфілд? Це ж агент Шпрінгера.
— Ну і що? Ватфілда всі вважають сумлінним науковцем.
— Тепер йому треба буде довести це на ділі. Адже досліди Кальмана тривають?
— Звичайно. Мої аналізи дають негативні результати, і Кальман не хоче їх визнати. Отак воно, Хріс. Наші можливості мають певні межі. Якась чортівня. Раптом доводиться все кидати і братися за щось нове. Але тут нічим не зарадиш. Я вже спакував речі.
Гарріман підвівся.
— Якби хоч можна було перешкодити…
— Чому перешкодити? — запитав Браун,
— Виготовленню проклятої бомби Кальмана.
Хріс Браун провів Гаррімана до дверей і лише там сказав:
— Фоггі і Боттом безсилі щось зробити. І все-таки не думаю, що бомба вибухне. На все добре, Єф. Напиши як-небудь, де тебе шукати. — Він подав приятелеві на прощання руку.
Мало хто помітив звільнення Єфа Гаррімана і переведення інженерів Фоггі і Боттома з монтажного відділу в інший. Здавалося, що це пов'язане з реорганізацією, яка провадилася протягом останніх тижнів. Гарріман був неодружений, друзів у нього було мало. На питання, чому він звільнився, відповідали: «Були, певно, якісь особисті причини…»
Коли представники профспілки прийшли до начальника загальної канцелярії і принесли свої вимоги, їм сказали, що питання про виплату грошової допомоги вже розв'язане, а про заходи щодо безпеки праці робітників і службовців, зокрема про систематичне і вчасне проведення регенерації реакторів, можна буде домовитися. В ході переговорів ніхто, звичайно, й слова не сказав про резолюцію проти ядерних випробувань. Керівництво профспілки вважало, що це проблема політична і його не стосується.
Гаррімана звільнили, Брауна ізолювали, а Барн Кальман готувався до від'їзду на Ратакові острови. Неприємні балачки про продукцію атомного міста поки що було припинено.
Барн Кальман мав знову передати лабораторію В-24 Хрісу Брауну. Іншої можливості. не було. Він усе докладно обговорив з Біт і її батьком. Відкритий протест Стефсон вважав за таких умов недоцільним, бо всім трьом довелося б залишити атомне місто. Вони прийшли до висновку, що Варну Кальману треба на кораблі спробувати переконати батька відмовитись од експерименту.
За два дні перед від'їздом на Ратакові острови Барн подзвонив у гараж, щоб до нього прислали Тедда О'Брайєна. Якщо він правильно розуміє історію з Гарріманом, Фоггі і Боттомом, йому, певно, пришлють іншого шофера. Але не минуло й п'яти хвилин, як Барн побачив усміхнене обличчя Тедда.
— Я вже думав, що ви поїдете у південні моря і не попрощаєтесь з Теддом О'Брайєном.
— Я ж повернуся, Тедд. А втім, не сподівався, що мені пришлють саме вас.
— Ви ще мене мало знаєте, містер Кальман, — посміхаючись сказав О'Брайєн. — У гаражі мене підтримують. Куди ми сьогодні їдемо?
— У корпус 28, до професора Стефсона.
По дорозі Барн запитав шофера:
— Вам виплатили різницю в грошовій допомозі?
— До останнього цента. Виплатили всім. Але думаю, що в керівництві профспілки сидить усе-таки агент Шпрінгера. Не знаю тільки хто.
— Ви знаєте Ватфілда, того, хто заступив Гаррімана?
— Ватфілд? — Тедд свиснув. — Це ж шпрінгерівець.
— А Блум і Кассер? Цих двох науковців призначено на роботу в «бар привидів» разом з Ватфілдом.
Тедд не знав їх, але обіцяв дізнатися, що це за люди. Потім спитав:
— Шпрінгеру, певно, потрібен спеціально підготовлений матеріал з «бару привидів»?
— А я про це й не подумав, Тедд. Але Ватфілд вважається сумлінним науковцем. Він не може…
— Не може, не може! — презирливо засміявся шофер. — Можна все.