Професор показав на дзеркало перископа, в якому було видно експериментальний зал, і повернув колесо довгого щита вмикання. Дзеркало розсунулося, і Барн побачив у залі велике, понад метр завтовшки, прозоре колесо, яке мало в діаметрі метрів п'ять. Усередині колеса містилося вузьке металеве кільце.
— У цих трубах на розріджений дейтерій діють велетенської сили електричні розряди і потужні магнітні поля. Досі під час дослідів вдалося нагріти газ до п'яти мільйонів градусів. При цьому створюється магнітне поле, яке примушує негативно заряджені електрони і позитивно заряджені атомні ядра рухатися з величезною швидкістю по орбіті, яка внаслідок високої температури сяє біло-голубим світлом. — Стефсон замислився. — Якби пощастило знайти спосіб використати теплоту, що при цьому виникає, — сказав він, — і водночас забезпечити постійне підведення розрідженого газу для підтримання реакції, це означало б, що проблему керування процесом злиття ядер розв'язано. Але перед тим…
Стефсон натиснув на стальний важіль. До кімнати долинуло глухе шипіння. У численних контрольних лампах застрибали смуги світла. Стефсон встановив за певною схемою одне по одному різні коліщата і зробив Барну застережний знак. Після цього він натиснув на пофарбований у червоне важіль. Гуркотіння трансформаторів посилилося. Підлога почала вібрувати. У Барна з'явилося почуття, наче йому лоскочуть п'яти. У віконці перископа блиснуло біло-голубе сліпуче світло, яке забарвилось у фіолетовий колір. Воно спалахнуло на якусь мить, мов яскраве сонце, а потім згасло. Стефсон швидко підняв червоний важіль. Гуркотіння трансформаторів ущухло.
Минула добра хвилина, поки до Барна повернувся зір, і він побачив професора та розподільчий щит на стіні.
— На світло не можна дивитися, — всміхаючись сказав професор. — Правда, ультрафіолетових променів у ньому нема, бо воно пройшло крізь потужний скляний фільтр, але це все-таки п'ять мільйонів градусів. — Кинувши швидкий погляд на променевий спірометр, професор додав — Ні, помиляюся, гляньте. Ми досягли температури вісім мільйонів градусів! — Його очі світилися гордістю.
Барн все ще був засліплений сяйвом штучного сонця, але вже встиг збагнути значення показаного йому експерименту.
— А чому сонце раптом розпадається? — спитав він схвильовано. — Коли, в якому пункті досягається рівновага між звільненням енергії та її випромінюванням?
І як ви собі уявляєте практичне застосування енергії, що звільняється в процесі злиття ядер? Невже при цьому не буде радіації?
— Ого, ви засипали мене питаннями, — розсміявся вчений.
Професор і гість повернулися в робочу кімнату Стефсона. Вони сіли в крісла, і господар почав гортати списану формулами записну книжку.
— Думаю, нам потрібна плазма з температурою вісімдесят мільйонів градусів. Якщо ми постійно підводитимемо дейтерій, щоб підтримувати безперервний процес злиття ядер і зможемо одночасно відводити гелій, що утворюється при злитті ядер, то звільнимо достатню масу енергії, і реакція буде безперервною. Проте до практичного застосування такої енергії ще далеко. Велетенське випромінювання тепла можна було б, незважаючи на великий магнітний і механічний тиск, якого все-таки не уникнути, використати для створення водяної і металевої пари. Але такий спосіб добування енергії уже через кілька десятиріч буде непридатним. Вія дуже дорогий, а його ефективність порівняно невелика. Думаю, в майбутньому для перетворення енергії використовуватимуть напівпровідникові елементи. Коли ми вільно керуватимемо реакцією, то зможемо зробити її чистою і щодо радіоактивності. Тоді ми звернемося до досліджень професора Метіуса. В тому й полягає різниця між роботами професора Метіуса і вашого батька, Барн. Метіус добивається безнейтронної ядерної реакції. Результати його досліджень ми використаємо, тобто працюватимемо разом і через десять-п'ятнадцять років звільнимо людство від небезпеки зараження радіоактивністю, цієї страшної загрози, що висить над ним. А нащо придадуться роботи вашого батька?
Барн безпорадно знизав плечима. Він не знав, що відповісти.
Стефсон знову підвівся з крісла і сказав:
— Зайдімо ще раз у лабораторію.
Коли вони ввійшли, Стефсон подав Барну захисні окуляри і запропонував:
— Зробимо такий дослід. Створимо навколо плазми потужніші магнітні поля, щоб піддати її більшому тиску. При цьому проведемо не одне електричне розрядження, як досі, а повторюватимемо операцію через кожні десять секунд. Це ще більше підвищить температуру. — Стефсон узяв гостя за руку. — Послухайте, Барн, — збуджено сказав він, — я вас запросив сюди, щоб ви все побачили на власні очі і відчули — це майбутнє. Те, що вас примушують робити тепер, мабуть, кінцева стадія минулого, коли наші знання і вміння використовують для злочину. Кремінний ніж людини кам'яної доби став мечем часів хрестових походів, порох — снарядом, атомна енергія — сучасною чумою. І все з нашої вини. Але цього відкриття в нас ніхто не візьме, щоб накликати на людство нещастя. Можливо, ми досягнемо мети через тисячу годин, а може, тисячу днів напруженої праці., Але відтоді людство дістане казкові запаси енергії. Джерелом для неї стане вода, з якої добуватимуть дейтерій. Запаси її не вичерпаються за мільйони років, навіть тоді, коли потреба в енергії зросте в тисячі разів.