— Містер Кальман! — гукнув О'Брайєн, знімаючи шолом.
В цей момент гучномовець оголосив:
— Пасажирів просять зайти в літак.
Тедд О'Брайєн схопив Барна за руку і прошепотів:
— Інші два науковці, Блум і Кассер, теж шпрінгерівці. Це розповів Адамс. Пригадуєте, той, якого я взяв до себе в машину, коли стався вибух у корпусі 37. Ах, ви цього не знаєте. Ясно одне: Ватфілд сфальсифікував аналізи.
— Сфальсифікував? — недовірливо перепитав Барн.
— Звичайно? — засміявся Тедд. — Такі, які потрібні вашому батькові. Адамс… Словом, він якось дізнався про це.
Підійшов начальник аеродрому і сказав:
— Прошу вас, містер Кальман. Літак на старті.
— Добре. Дякую, Тедд. До побачення, Біт, — сказав Барн і побіг до літака. «Матеріали сфальсифіковано», — ця думка не давала молодому вченому спокою. Тим часом завили сопла двигуна. Біля стартової доріжки в яскравому світлі прожекторів стояла Біт. Барн помітив її у вікно літака і підняв руку, але дівчина цього не побачила.
Машина покотилася по доріжці. Барн не спускав очей з білої постаті. Літак промчав між стартовими прожекторами, відірвався од землі і піднявся в зоряну ніч.
Біт пішла з аеродрому разом з Теддом О'Брайєном, який котив свій мотоцикл. Біля воріт вартовий хотів затримати мотоцикліста, але Біт показала свою перепустку і сказала:
— Містер О'Брайєн привіз спішне повідомлення для містера Кальмана,
Раптом з'явився Хріс Браун. Дівчина запитала його, чому він не прийшов на аеродром; Барн був би дуже радий. Браун уже заспокоївся.
— Я не хотів заважати, — посміхаючись відповів він і запитав О'Брайєна: — Що сталося, Тедд?
О'Брайєн ще раз докладно розповів про новини. Браун похитав головою.
— Чогось іншого і сподіватися не можна було. Там, де втручається Шпрінгер… — Він оглянувся довкола. — Їдьмо додому. Тут ми не поговоримо.
— Сідайте в мою машину, Хріс.
— Щиро дякую, Біт, але я поїду з Теддом.
— Це неможливо. Я не дозволю вам їхати на мотоциклі.
— Нічого, Біт. Все буде гаразд. Тедд поїде не швидко, не так, як на змаганнях.
Хріс не міг їхати з Біт. До того ж йому треба було поговорити з Теддом О'Брайєном. Коли мимо них промайнула машина Біт, Хріс попросив Тедда зупинитися.
— Нам краще поговорити тут, ніж у місті, — сказав він.
Згодом Хріс Браун повільно пройшов садочком до будинку для науковців одинаків і піднявся ліфтом на четвертий поверх. У своїй кімнаті вчений відчинив вікно і сів біля балкона. Ніколи ще він не почував себе таким самотнім, як тепер. До цієї зустрічі на аеродромі Браун у думках завжди бачив перед собою Біт Стефсон. Не можна сказати, що в нього лишилась якась надія. Ні, надії не було. Але він просто не міг примиритися з тим, що в нього забрали давню мрію…
Хріс покрутив головою, наче хотів позбутися думок, що тепер уже не мали, ніякого значення. Він намагався думати про Тедда: чи пощастить йому виконати те, про що вони домовилися…
За ті кілька тижнів, що минули після вибуху, на голій землі виріс новий корпус 37. Його спорудили в пустелі, за двадцять кілометрів від того місця, де стояв старий корпус, і обладнали всю територію довкола найновішими засобами безпеки. Невисока бетонована споруда мала тільки один вхід — браму, крізь яку завозили матеріал. Гладенькі стіни споруди були наче моноліт — жодного вікна, жодної щілини. Тільки для вентиляції в пласкому бетонному даху було прорізано вузькі отвори. Навколо корпусу простягалася звичайна для атомного міста зона інфрачервоних променів.
Уночі після відльоту Варна Кальмана, годин за десять перед відправкою обох бомб, до корпусу 37 підкотив мотоцикл з погашеними фарами. Він під'їхав не з боку Мехіко-Занда, а з пустелі. На мотоциклі сиділи два чоловіки. Мотоциклісти зупинилися на дорозі метрів за сто від великої брами, що вела на захисну зону. Один з прибульців на мить засвітив яскравий кишеньковий ліхтар і пробурмотів:
— Ще три хвилини.
Це був Тедд О'Брайєн. Той, що сидів ззаду, тихенько застогнав.
На центральному охоронному пункті біля розподільчого щита сидів Френк Говен.
— Ще дві хвилини, — пробурмотів він.
Говен уже шкодував, що встряв у цю препаскудну справу. А що коли провал? Тоді йому цього не подарують. Але Тедд запевнив його, що все буде гаразд. Хіба він, Говен, не знає, де які важелі й кнопки, що паралізують сигнальну систему корпусу 37 і всієї території навколо нього? Отже, боятися нічого.
Стрілки на годиннику зійшлися. Френк Говен повернув важіль і натиснув дві кнопки, потім заплющив очі й прислухався.