Тедд повільно розсунув браму. А що коли зараз пролунає сигнал тривоги?..
Ні, сигналу не було, навколо панувала цілковита тиша. Френк Говен надійна людина. Саме він і дав Тедду відбитки ключів до воріт корпусу.
Мотоцикл повільно покотився далі, потім звернув трохи ліворуч… Сто метрів, двісті… Попереду забовваніла бетонна споруда.
Браун, важко дихаючи, зліз з мотоцикла. Тедд і Хріс говорили пошепки, хоч навкруги на багато кілометрів не було жодної людини. Вони перевірили годинники. Електричний струм, мабуть, уже вимкнуто. Так і є: світиться лише зелена лампа. Хріс Браун кінчиками пальців встромляє ключ у зубчастий отвір. Усе гаразд. Високі крила брами повільно розсуваються. Перед прибульцями — густа чорна темрява. Вони входять усередину корпусу 37.
Чи вимкнуто інфрачервону систему сигналізації? Браун простягає руку в темряву і одразу ж відсмикує її: він почув якийсь шум. Тедд засвічує ліхтар, і чоловіки бачать великого птаха, який літає над їхніми головами під стелею корпусу…
Браун іде далі. Тедд залишається біля входу.
Кишеньковий ліхтар освітлює металеві ящики і якісь посудини з штучних матеріалів. Браун обережно прямує поміж ящиками в глиб корпусу. Він гарячково думає, як знешкодити обидві бомби. Для цього потрібно лише кілька легких рухів рукою. Але досить однієї якоїсь незначної помилки, і бомби злетять у повітря разом з ним, Теддом і всім корпусом…
Браун підійшов до відділення, де лежали експериментальні бомби. Двері, звичайно, замкнуті. Науковець повернув один ключ, потім другий. Замок відімкнувся, але двері не відчинялись. Прокляття! Мабуть, є ще й третій замок, про який Фоггі і Боттом, очевидно, не знали, інакше вони неодмінно сказали б про нього. Хріс ще раз спробував відчинити двері. Нічого не вийшло. Тоді він постукав кулаками по стальній оббивці. Там, за дверима, лежать бомби, плутонієва і воднева, виготовлені за допомогою брехні і призначені для злочину. Всі ці директори і президенти компанії обдурювали один одного, сподіваючись, що їм пощастить обдурити і людство.
Ах, якби він міг відчинити двері й ступити десять кроків, десять невеликих кроків.
Тедд свиснув. Залишилося сім хвилин,
Браун знову вставив ключі. Йому здалося, що одна половина дверей подалася. Ні, це тільки здалося. Треба йти звідси. Нічого не вдієш.
Тедд з цікавістю подивився на науковця.
— Цих двох ключів замало, — кинув Браун. — Десь є ще й третій замок.
— Тоді треба повертатися, — рішуче сказав О'Брайєн. Вони замкнули головну браму і поїхали.
— Я вже мало не торкнувся бомб кінчиками пальців, — промовив Браун.
— Що з того, — озвався Тедд. — Їх треба взяти в руки.
Вони минули охоронну зону і наблизились до воріт.
Виїхавши на шлях, Тедд дав газу і сказав:
— Тримайтеся добре, містер Браун.
Френк Говен глянув на годинника. Ще тридцять секунд. Чи встигли Браун і Тедд вибратися? Якщо вони ще в корпусі або не вийшли з в'їзних воріт, він, повернувши важіль, тим самим подасть сигнал тривоги.
П'ять секунд… чотири… три… дві… одна. Говен заплющив очі, тамуючи страх. Потім повернув важіль і натиснув дві інші кнопки. Що зараз буде! Нерви напружені до краю. Ніде ні звуку. Говен набрав повні груди повітря і відкинувся на стільці.
У темному корпусі гасала сова, що допіру влетіла. Вона піднялась у вентиляційну шахту назустріч свіжому нічному повітрю і знову заметушилася, шукаючи виходу.
Інфрачервоні вартові сигнальних приладів були насторожі…
Френк Говен узяв книгу, пошукав сигарети. В шафі десь лежить ще ціла пачка. Коли він підвівся, перед ним засвітилися сигнальні лампочки: 3–7! 3–7! 3–7!
Це сигнал тривоги. Тривога в корпусі 37! Говен почекав кілька секунд. Що там могло скоїтися? Браун і Тедд все ще в корпусі? Широко розкритими очима вартовий дивився на палаючі цифри і відчував, як на лобі виступає холодний піт.
Говен повільно намацав рукою рубильник, що подає сигнал тривоги. Інакше не можна.
І над містом завила сирена.
Команда з чотирьох чоловік сіла в джип і на величезній швидкості помчала до корпусу 37.
В'їзні ворота вже були відімкнуті. Там, у глибині огородженої території, стоїть світло-сіра бетонна споруда.
Джип зупинився біля великої брами, кидаючи на корпус сніп світла.
Білл Дженкінс, начальник команди, перший скочив з машини, а за ним — інші троє з автоматами напоготові.
Команда перевірила територію біля воріт. Ніяких слідів. Дженкінс повільно підійшов до корпусу, оглянув і помацав браму й стіну. Невже була спроба пробратися в корпус? Але й тут нічого підозрілого не помітив.