— Побачимо, що всередині, — сказав він. — Ставайте, хлопці, так, щоб часом не перестріляли один одного. — Дженкінс встромив ключ у невеликий отвір, злегка повернув його, і важкі двері беззвучно розсунулися. Темний простір між половинками дверей поволі збільшувався. Дженкінс обережно ступив у приміщення, тримаючи вказівний палець на спуску автомата. Нікого.
— Засвіти фари! — гукнув Дженкінс шоферові.
В ту ж мить, коли шофер спрямував промені яскраво освітлених фар в середину корпусу, з приміщення під самим верхнім краєм брами повільно випливла на широко розпростертих крилах велика сова.
— Дивіться, ось воно що! — вигукнув один з охоронників.
— Стріляй! — крикнув Дженкінс, але вже було пізно. Птах піднявся над дахом і зник у темряві.
Солдати перезирнулися. З їхніх облич одразу зникла напруженість. Всі розсміялися.
— Диви, сова, птах! І через це оголошено тривогу!
— Цього система сигналізації не може знати, — сказав Дженкінс. — Зайдімо всередину. Може, там ще хтось є.
Він ввімкнув світло. Начальник і його команда уважно оглянули приміщення, але жодного сліду, навіть натяку на те, що тут хтось був, не виявили.
Тим часом приїхав завідуючий корпусом, якого підняли з ліжка, подзвонивши йому на квартиру в Рівертаун. Через кілька хвилин прибув і Лекс Шпрінгер. Разом із завідуючим і Дженкінсом, який усе ще тримав автомат напоготові, він обійшов довгий ряд складів.
Всі троє зупинилися перед дверима приміщення, в якому були обидва «експериментальні об'єкти» Кальмана. Але тут теж нічого підозрілого не помітили. Тому Шпрінгер вирішив не відчиняти дверей, тим більше, що спершу треба було викликати Кальмана, бо входити в це приміщення дозволялося тільки в його присутності. Шпрінгер вислухав рапорт Дженкінса:
— Єдине, що заслуговує на увагу, це велика сова, яка вилетіла, коли ми відчинили браму. Птах, мабуть, літав у темряві і попав у зону інфрачервоних променів.
Начальник таємної служби безпеки так подивився на Дженкінса, наче сумнівався, чи той при своєму розумі.
— Птах! Обшукайте всю територію. Поставте пости до ранку! А ви, — сказав він завідуючому корпусом, — перевірте, чи все на місці.
Уранці Лекс Шпрінгер доповів Брекдорпу про нічну подію. Він розповів також, що через дві години після загадкової тривоги в корпусі 37 нічний патруль бачив у Рівертауні Хріса Брауна. Науковець був чимось дуже стривожений. Він пройшов парком до берега річки. Додому Браун повернувся лише о другій годині і потім ще тричі виходив з кімнати на балкон і дивився чи то в напрямі атомного міста, чи то в бік корпусу 37.
Брекдорп сидів у кріслі скам'янілий, мов Будда, руки його були стиснуті в кулаки.
Нарешті він заговорив:
— Дуже добре. Браун написав тоді свою доповідну записку про те, як зберігати плутоній, після того старий корпус 37 злетів у повітря. Стефсон дав Брауну відпустку. Стефсон як технічний керівник має ключі до нового корпусу. В корпусі зберігаються об'єкти для експерименту Кальмана. Стефсон з різних причин проти експерименту Кальмана. Я вам вдячний, Шпрінгер, у вас прекрасна інформація. — Брекдорп посміхнувся. — Отже, Шпрінгер, продовжуйте розслідування і дайте офіціальне повідомлення, що сигнал тривоги викликав, мабуть, птах, який вдень залетів у приміщення. Оголосіть завідуючому догану за неуважність. Про все інше ми ще поговоримо.
Лекс Шпрінгер вийшов з кабінету. Сьогодні він не зрозумів думок свого шефа. Брекдорп ще кілька хвилин нерухомо сидів у кріслі. «Оце, — міркував він, — чудова нагода».
Директор витер піт з лоба, провів носовичком під коміром сорочки. На його обличчі з'явився вираз зловтіхи. А через годину Вільма Брекдорпа стурбувало інше.
Кур'єрський літак привіз йому серед іншої пошти пакет від Френка Вільсона, в якому лежала газета — останній номер «Нью-Йорк уікенд». Над статтею «Скромне запитання», Вільсон великим червоним олівцем написав одне лише слово: «Хто?»
Брекдорп почав читати статтю:
«Від дощу і пекучого сонця з давніх-давен є простий засіб — парасольки.
Від небезпеки отруєння атмосфери землі радіацією теж можна дуже просто захиститися — заборонити атомну зброю і припинити ядерні випробування.
Чесні люди в усіх країнах світу розгорнули рух протесту проти атомної зброї. Цей рух і в нашій країні охоплює дедалі ширші кола людей».
Брекдорп іронічно посміхнувся. Нічого нового. Газета просто набиває собі ціну теревенями на гостру тему. Директор читав далі, шукаючи найголовніше.