— Мої агенти знають це дуже точно, а ви ще точніше. Але, може, ми спочатку поговоримо про інше питання, містер Брекдорп?
Атомний слон зробив жест, що мав означати згоду. Шпрінгер погортав свою записну книжку і спитав:
— Вам відомо, що коли співробітник атомного міста хоче зайнятися журналістикою, він повинен мати спеціальний дозвіл?
— Так.
— Чому ж ви написали до газети статтю, не показавши її спершу дирекції?
— Я досі ще не займався журналістикою, містер Шпрінгер. — Хріс Браун напружено стежив за ходом допиту. Він говорив повільно, бо не міг швидше, а Шпрінгер засипав його питаннями.
— Ви знаєте, хто має третій ключ від корпусу 37?
— Я не знаю нічого ні про другий, ні про третій ключ.
— Як ви познайомилися з Бердом Магоном?
До цього питання Браун був найменше підготовлений, йому запаморочилося в голові.
— Я… — тільки й зміг вимовити і безсило упав на спинку крісла.
Шпрінгер глянув на Брекдорпа. Той заплющив очі.
— Наймаючись сюди, ви приховали, що були членом «Клубу нових людей», яким керував Берд Магон, — різкий голос Шпрінгера нещадно шарпав нерви Брауна. — Ви ж знаєте, що той, хто замовчує свою належність до неамериканського клубу або до іншої подібної інституції, підлягає негайному звільненню. Вам відомо, яку посаду займає містер Магон зараз?
Хріс Браун уже подолав приступ слабості і знову сів прямо.
— У вас ще є питання, містер Шпрінгер?
Він зрозумів, що Шпрінгер і Брекдорп грають ва-банк. Вони не знають, що він був у корпусі 37, а щодо всього іншого обізнані добре — шпигунська служба атомного міста працювала ретельно.
— Я не розповів про своє знайомство з Бердом Магоном, це правда. — Браун знав, що коли підтвердить це, Шпрінгер заспокоїться. — А щодо негайного звільнення? Нехай звільняють!
— Дуже добре, що ви це визнаєте. Містер Магон противник нашої праці, ворог. Ми, правда, не думали, що в Мехіко-Занді є люди, які, одержуючи високу платню, безсовісно шпигують на користь ворога. Ми змушені передати вашу справу прокуратурі, містер Браун.
Хріс Браун підвівся.
— Це буде дуже цікавий процес, містер Шпрінгер, — сказав він. — А зараз я, мабуть, уже можу йти? — Він повернувся і попрямував до дверей.
— Браун, — прогримів за ним голос Брекдорпа. — Тут я вирішую, а не ви. Верніться. Прошу, містер Шпрінгер.
— Яку суму ви пообіцяли шоферові Зонненфельду за те, що він розставив ящики з плутонієм відповідно до ваших вказівок? Це вам потрібно було, щоб підтвердити свої висновки?
Браун дивився на Шпрінгера і нічого не розумів. Він відчув, як його груди пронизав гострий колючий біль. Серце наче зупинилося.
— Ви приписуєте мені… Ви називаєте мене вбивцею трьох чоловік? — Викрикнувши ці слова, Браун знову впав у крісло. Такої підлоти він ще не бачив навіть тут, на підприємстві Першої електричної корпорації. — Я рискував життям заради атомного міста, — пошепки вимовив він. — Я, смертельно хвора людина, щоразу знову повертався до лабораторії, не звертаючи уваги на свій стан, а тепер… — він безпорадно махнув рукою; мовляв, нічого даремно витрачати слова.
Брекдорп зручніше вмостився в кріслі і промовив:
— Містер Браун, ви, мабуть, розумієте, що в нас досить матеріалів для того, щоб передати справу в прокуратуру. Але ми цього не зробимо. І не тому, що ви маєте якісь заслуги, хоч вони у вас, без сумніву, колись були. Ми вирішили не передавати вашої справи в прокуратуру тому, що лікарі санаторію свідчать, гм… що ви не зовсім здорова людина. Але працювати далі в атомному місті ви не можете. Ми хочемо дати вам можливість, містер Браун, поправити своє здоров'я і тому звільняємо з роботи. Гроші вам буде сплачено за договором. — Брекдорп закопилив товсту нижню губу. — А тепер ви повинні усно підтвердити протокол нашої розмови, яку записав диктофон.
Браун підвівся, підійшов ближче до стола Брекдорпа і промовив:
— Я, Хріс Браун, підтверджую розмову, яка щойно відбулася з містером Брекдорпом, без тих обвинувачень…
— Стійте, — перервав його Брекдорп. — Цього досить.
— Але ж ви не думаєте, — спробував Браун захищатися, — що містер Шпрінгер сказав правду?
— Можете вибирати між звільненням, яке ми вам великодушно пропонуємо, і арештом. У нас вистачить матеріалів, щоб посадити вас до кінця життя у Сінг-Сінг. В такому випадку ви потягнете за собою ще й інших осіб. — Атомний слон говорив зовсім байдуже, його обличчя не відбивало ніяких почуттів. — Вибирайте, — повторив він, витираючи піт з лоба.
Браун трохи подумав і відповів:
— Дякую, нехай буде так. Тепер я можу йти?