Вже перші слова Кальмана насторожили Метіуса. Тепер він так розлютився, що ладен був накинутися на свого сухорлявого колегу.
Атомний слон підняв руку і примирливо сказав:
— Прошу вас, не зчиняйте сварки, ми і так маємо досить клопоту. Приймаються пропозиції професора Стефсона і професора Метіуса: одночасно з очищенням міста від радіоактивного пилу проведемо перевірку службових приміщень. Роботу у відділах відновимо після того, як дозволять контрольні команди. Треба також перевірити правила безпеки і правила контролю. Всім начальникам відділень і керівникам груп негайно приступити до роботи. Будь ласка, — звернувся директор до Стефсона, — візьміть цю справу в свої руки. До речі, вам доведеться, професоре, підшукати нових працівників для лабораторії В-24. Ваш співробітник Браун під час вибуху був на будівництві реактора і там разом з кількома іншими особами потерпів від радіоактивних променів.
— Браун? — схопився Стефсон. — Йому знову не пощастило! — Професор засмучено похитав головою.
— Це ви послали Брауна на будівництво реактора? — запитав Лекс Шпрінгер, нахилившись до професора Стефсона.
— Я. Він мав перевірити там деякі проекти, безпосередньо пов'язані з його роботою в лабораторії. Ідеться про…
— Дякую, дякую, — перервав його Брекдорп. — Містер Шпрінгер запитав про це лише тому, що Браун звичайно не виконує доручень за межами міста. — Директор підняв обидві руки, оглянув по черзі співробітників і сказав: — З цим кінчили. Треба починати все з початку. Віддамо цьому всі свої сили.
Берд Магон, секретар американської секції Міжнародного товариства по мирному дослідженню, влаштував прийом на честь професора променевої медицини Джеймса Стефсона. Холл великого будинку поступово спорожнів. Люди, які вийшли звідси цієї сніжної зимової ночі, належали до різних верств населення Нью-Йорка.
— Це був Нью-Йорк, — посміхаючись сказав Берд Магон професорові Стефсону, — білий, чорний і жовтий Нью-Йорк, люди різних професій: робітники, службовці, вчені. Я б хотів знати, чи є інша організація, здатна зібрати таку численну публіку. Це я вас прошу підкреслити, — звернувся Магон до журналіста Стіпса, представника газети «Нью-Йорк уікенд». — Так і напишіть: Джеймса Стефсона привітали представники всіх верств населення.
Сухорлявий журналіст, який в свої неповні сорок років устиг побувати в усіх частинах світу, посміхнувся і відповів:
— Як на це реагуватимуть, ви самі знаєте. Наші противники скажуть, що це були комуністи.
Джеймс Стефсон, батько технічного керівника Мехіко-Занда, кругленький, привітний дідок, схожий на лагідного чиновника, зауважив:
— Не знаю, чи добре бути комуністом, але певен, що ми повинні співробітничати з комуністами, інакше наша планета загине.
— Я теж думаю, що деякі особи не будуть у захваті від сьогоднішньої зустрічі, — сказав Барн Кальман і в першу чергу подумав про свого батька. Професор Джек Кальман, мабуть, не підозрював, що його син провів вечір у такому товаристві.
Берд Магон попрощався з Кальманом і професором Стефсоном.
— Може, зайдете до мене, Магон? Випили б по чарці, га? — спитав професор.
Магон заперечливо хитнув головою:
— Ні, ні, пробачте, професоре, але мене чекає Мері.
— Магон півроку як одружився, а в нього все ще медовий місяць, хоч з Мері він знайомий уже вісім років, — засміявся Барн.
Барн допоміг професорові надіти пальто, після чого всі втрьох — Стефсон, Барн і Стіпс — вийшли.
На вулиці біля будинку все ще юрмилися люди, які чекали професора. Натовп перепинив рух автомашин і автобусів. Коли професор показався в дверях, залунали вигуки:
— Стефсон! Стефсон! Стефсон!
Якийсь автомобіліст натиснув на клаксон, до нього одразу ж приєднались десять, двадцять інших сигналів. Вулиця сповнилася привітальними вигуками і звуками автомобільних сирен. Люди махали руками, капелюхами і кричали: