Але катер земної розвідки все-таки розпоров хмарне покривало, оскільки в спокусливій близькості від болотного світу сріблився на небі об’єкт Ікс.
Під час польоту Віола, котра звичайно мало цікавилася космологією, поставила несподіване запитання.
— Слухай, ти можеш мені пояснити по-людськи, не мовою посвячених, що це таке — ваш об’єкт Ікс?
— По-людськи! — Улдіс відставив чайну склянку, пирхнув, але, помітивши ображений порух брів Віоли, одразу ж пом’якшав: — А втім, Ві, ти маєш рацію, — я надто звик до спеціальної термінології… Загалом, це справді Ікс, він зовсім не схожий ні на що відоме… Він видимий, оскільки відображає світло зірок, у нього є лінійні розміри, але повністю відсутні маса, тяжіння, взагалі будь-які ознаки стаціонарного вихору континуума…
— Спасибі. Вважай, що я зрозуміла.
— Ну-у, дівчинко моя, я навіть не підозрював, що розвідники настільки необізнані в теорії абсолюту!
— Так само, як фізики-абсолютисти не знають азів навігації, — що для них ще непростиміше, бо кораблі називаються абсолютистськими.
Улдіс переконався, що талант Віоли дошкуляти переважає його власний, а тому пішов на мир:
— Гаразд, згоден, слухай. Навколо будь-якого згустка речовини, — навіть навколо елементарної частки, — має бути область енергетичних долів — гравітаційного електромагнітного, мезонного, нуклонного та інших. Ясно? А навколо Ікса такого немає.
— Ага, — сказала Віола, намагаючись не видатися надто неосвіченою. — Отже, Ікс — це не речовина?
— Схоже, що так. Б’єрнсон висунув цікаву ідею: на його думку, Ікс являє собою самостійний ізольований всесвіт, метагалактику… зі своїм власним простором-часом.
— Цікаво! — зраділа Віола, — Всесвіт-карлик, який плаває в нашому… у великому.
— Так, з нашої точки зору — карлик, не більше Юпітера.
— І там, всередині, також є галактики, зірки, планети — можливо, розумне життя?
— За законами абсолюту, континууми, що виникають, подібні.
Віола сьорбнула захололий чай. Її погляд, втуплений у глибину голоекрану, став далеким і відчуженим, на губах з’явилась блаженна усмішка. Улдісу подобалися в ній ці несподівані зміни настрою, але вони ж і засмучували фізика, тому що видавали всю невловимість, непередбаченість Віолиної душі. Залишалась постійна тривога, страх злякати, втратити…
— А ми коли-небудь проникнемо туди… всередину Ікса?
— Хто знає!
— А якщо проникнемо, що з нами станеться?
— Нічого особливого. Наші базисні частки, найдрібніші дискретні вихори, будуть відновлені у місцевому континуумі, і, отже, сумістяться за масштабом з базисними частинками Ікса. Цей всесвіт буде для нас таким же неосяжним, як наш.
Віола нехотя відірвалася від споглядання чорного провалля, із звичною ясністю і твердістю глянула на Улдіса.
— І ви збираєтеся… ламати, обстрілювати цей всесвіт з ваших страшних прискорювачів?
…Тепер, під час четвертої після посадки екскурсії, їх оточувала рівнина кольору зеленки — безкрайнє поле великих та малих кудлатих пузирів монотонно бігло під округлий ніс гравіхода.
І Віола сказала Улдісу:
— Бачиш — починається!
Він уже й сам бачив. Над машиною металася, то розсипаючись урізнобіч, то майже обліплюючи оглядовий купол, зграйка літаючих істот. “Обличчя” кожної з них являло собою одне суцільне око під складчатою шапочкою верхньої повіки. Кожен літун то раптом надувався слизьким м’ячем, то, різко викинувши з себе повітря, робився худим і струнким. Пролітав кілька метрів, а потому розпускав білясту квітку тонких перетинок, поволі планеруючи і надуваючись для нового стрибка.
…Віола та Улдіс уже кілька разів відчули на собі дивний звичай місцевої фауни, що скупчувалася навколо лісистих островів, нападати у визначеному порядку, ніби за складеною кимось програмою. Спочатку з’являлися летючі спостережники, потім — гравіхід атакували дрібні особини, їх змінювали все більш активні й сильні істоти, аж до гігантських екземплярів і, нарешті, якщо гравіхід не кидався втікати, навалювалася маса тіл, щупалець, присосків і біснувалася доти, поки машина не відходила геть од лісу. Тоді потворний вантаж сповзав, звалювався у воду, але ще довго проводжали окасті літуни.
На жаль, цього разу відступ не передбачався. Болотний світ був обраний фізиками для будівництва колосальних прискорювачів. Звідси й тільки звідси можна було вести правильну осаду об’єкта Ікс, спрямувати на нього удари різних енергій — частот “єдиного поля…”. Перед висадкою Улдіс та Віола вивели катер на орбіту супутника планети й кілька днів збирали дані про її поверхню. Острів, до якого вони тепер наближалися, шатро непрохідного лісу діаметром близько п’ятдесяти кілометрів, відносно сухий та багатий на руду, був найзручнішим будівельним майданчиком.
…Тоді на катері Улдіс подумав: “Ось так вона завжди мене ловить. Увесь політ. Я змушений обмірковувати кожне своє слово ретельніше, ніж будь-коли. Така сильна людина, як Віола, надто складна в тісному спілкуванні.
А я вже, слово честі, погано пам’ятаю, що було зі мною до польоту. Нібито все життя дивився в карі очі Віоли й напружено підбирав слова для розмови. Віола ніколи не хитрує, і я “ловлюся”, потрапляю в невигідні ситуації із своїм професійно-витонченим мисленням саме завдяки її прямолінійності. А що, якби політ відбувся сто років тому, на повільному старовинному зорельоті, і ми з нею справді летіли б все життя? Як летять ще десь прадіди, котрих наші сучасники знімають з кораблів або чекають у місцях призначення…”
— У нас немає іншого виходу, Ві. Треба ж якось дослідити Ікс. Якщо чекатимемо, поки з’являться кращі методи дослідження, то нічого не дочекаємося, просто зупиниться прогрес науки. Ясно? Нові методи можемо створити тільки ми самі, на базі експериментального матеріалу.
— Але ж там можуть загинути цілі населені галактики!
— Ще не факт, далеко не факт, що Ікс справді всесвіт.
— Байдуже! Раз є хоч один крихітний шанс — не можна чіпати Ікса!
Ось такою він її просто обожнював. У нього перехоплювало дух, коли Віола, розрум’янившись, сліпуче виблискувала карими очима, вибухала поривом радості чи гніву.
— Врешті-решт, сам Б’єрнсон має бути проти!.. Це… це жахливо, це буде найбільший злочин в історії! Я примушу Раду Координаторів вислухати мене, я підніму все людство! Навіть якщо мене ніхто не підтримає, май на увазі: в день експерименту я поставлю свій корабель між випромінювачами та об’єктом Ікс!
“І примусиш, і піднімеш, і поставиш свій корабель, якщо захочеш — хто перед тобою вистоїть, зірко моя, — подумки захоплювався Улдіс, — мій головний об’єкт Ікс!” Хотілося з усім, з усім погодитися, — але чоловіче самолюбство наказувало наполягти на своєму, перемогти:
— Як це все безглуздо, люба моя! Триста років тому Фрідман вважав, що деякі елементарні частки теж можуть бути мікровсесвітами, галактиками із розумним життям. Але через це ніхто не полишав будувати прискорювачі, зіштовхувати частки одна з одною! Тож чому ми повинні на догоду абстрактним домислам відмінити реальний фізичний експеримент?
…Пізніше, з орбіти катера, вони побачили видовище, неправдоподібне навіть з точки зору Розвідника. В смаратдово-зеленій протоці між островами зіткнулися дві лавини болотних істот, немовби кожен з островів вислав свою армію. Пліснява скаламутилась, протока швидко стала брудно-бурою. А наступного дня острови з’єднала, немовби міст, лісова перемичка, що виросла за ніч…