Аустерліц

[38], тож зараз мені здавалося, що з кожною новою сторінкою, яку я перегортав, переді мною відчинялися нові двері. Я читав усе, що можна було знайти в цілком хаотично впорядкованій шкільній бібліотеці, а також те, що позичав у вчителів: географію, книжки з історії, описи подорожей, романи та біографії; до пізнього вечора я засиджувався над енциклопедіями та географічними атласами. Так поступово в моїй голові сформувався своєрідний ідеальний ландшафт, у якому арабська пустеля, держава ацтеків, антарктичний континент, засніжені Альпи, Північно-Західний прохід, річка Конго та півострів Крим поєднувалися в єдину панораму, населену всіма персонажами, характерними для цих місць. Оскільки в будь-яку мить я міг перенестися в цей ідеальний світ, байдуже, чи було то під час уроку латини, під час служби Божої або протягом безкінечних вихідних, я ніколи не впадав у пригнічений настрій, від якого в Стовер-Ґренджі багато-хто потерпав. Кепсько мені велося лише тоді, коли приходив час канікул і я мусив повертатися додому. Вже під час першого повернення до Бала на День усіх святих я не міг позбутися відчуття, що над моїм життям знову зійшла ота нещаслива зоря, яка, настільки я міг пам’ятати, постійно мене супроводжувала. За два місяці моєї відсутності здоров’я Ґвендоліни ще більше занепало. Тепер вона цілими днями лежала у своєму ліжку й незворушно дивилась у стелю. Протягом якогось часу Еліас щоранку й щовечора заходив до неї, але ні він, ні Ґвендоліна не промовляли жодного слова. Як мені тепер здається, сказав Аустерліц, то виглядало так, ніби холод їхніх сердець поступово їх убивав. Я не знаю, від якої хвороби померла Ґвендоліна, і думаю, що й вона сама не могла би цього сказати. Хай там як, але вона нічого не могла протиставити своїй хворобі, крім дивної потреби, яка охоплювала її багато разів на день і, очевидно, також і вночі, а саме — пудритися якимось видом дешевого тальку з великого слоїка, що стояв на нічному столику поряд із ліжком. Ґвендоліна так часто вживала цю дрібнесеньку, як пил, трохи масну субстанцію, що лінолеум довкола її ложа, а незабаром уся кімната й коридори на верхньому поверсі були вкриті білим шаром, який через вологість повітря швидко ставав липким. Нещодавно я знову згадав про це забілення пасторського будинку, сказав Аустерліц, коли в одного російського письменника у місці, де той описував своє дитинство і юність, я прочитав про подібну пудроманію, що дошкуляла його бабусі — панії, яка попри те, що переважно лежала на канапі й харчувалася майже винятково мармеладом та мигдалевим молоком, була наділена залізною конституцією й завжди спала з навстіж відчиненими вікнами, тож одного ранку, після того, як цілу ніч бушувала хурделиця, вона прокинулася під шаром снігу, і це не завдало їй ані найменшої шкоди. Проте в домі пастора все було інакше. Вікна кімнати, у якій перебувала хвора, були постійно зачинені, й біла пудра, яка гран[39] за граном вкрила все у домі — так, що утворилися справжні стежки, прокладені по ній, — аж ніяк не була подібна до іскристого снігу. Вона радше нагадувала ектоплазму, про яку мені одного разу розповідав Еван, мовляв, у ясновидиць вона виходить із рота у вигляді великих бульбашок, які потім спадають на землю, де вони швидко висихають і розсипаються на порох. Ні, зовсім не свіжим снігом задувало пасторський будинок, те, що його наповнювало, було чимось недобрим, я сам не знав, звідкіля воно бралося, назву для нього я знайшов значно пізніше в зовсім іншій книжці, ця назва здавалася цілком незрозумілою, сказав Аустерліц, але на мене ніби зійшло просвітління — «арсанський жах»[40]. Була люта зима, такої холодної люди й не пригадували, саме тоді я вдруге приїхав додому зі школи в Освестрі, а Ґвендоліна була вже майже при смерті. Камін у кімнаті хворої ледь палахкотів. Жовтуватий дим, що здіймався над жевріючими вуглинами і не міг як слід розвіятися, накопичувався, змішуючись із запахом карболки, що висів у будинку. Я годинами простоював біля вікна й вивчав дивовижні нарости у вигляді крижаних гір заввишки два-три дюйми, які утворилися на поперечинах віконної рами від води, що стікала по склу. Зі снігового пейзажу за вікном раз-по-раз виринали поодинокі постаті. Закутані в грубі хустки й пледи, з розкритими парасольками, щоб захиститися від віхоли сніжинок, похитуючись, вони підіймалися пагорбом. Я чув, як унизу вони обтрушують від снігу чоботи, а потім у супроводі сусідської дочки, яка вела в пастора домашнє господарство, повільно підіймаються сходами. З деяким ваганням і так, ніби якийсь тягар хилив їх до землі, вони переступали поріг і те, що принесли з собою, — слоїк маринованої червоної капусти, бляшанку засоленої яловичини або пляшку ревеневого вина, — ставили на комод. Ґвендоліна вже не помічала цих відвідувачів, а ті, зі свого боку, не наважувалися подивитися на неї. Найчастіше вони якийсь час стояли разом зі мною біля вікна й так само, як і я, дивилися на вулицю, а іноді трохи покашлювали. Коли вони йшли, знову запановувала така сама тиша, як і до того, залишалися тільки окремі зітхання, які я чув у себе за спиною і між якими, як мені здавалося, щоразу минала ціла вічність. У перший різдвяний день Ґвендоліні з неймовірними зусиллями вдалося ще раз сісти в ліжку. Еліас приніс їй чашку чаю з цукром, але вона тільки прихилила її до губ. А потім промовила так тихо, що її заледве можна було почути:

38

Гомілетика — частина риторики, у якій викладено правила побудови церковної проповіді.

39

Гран — одиниця маси, яку використовували в аптекарській практиці до введення метричної системи, 1 гран дорівнює 62,2 мг; також використовують у військовій справі для вимірювання маси куль і зарядів.

40

Арсанський жах — можливо, від арсан, арсен (миш'як). Вигадана цитата, яка відсилає до гомеопатії (віра в уподібнення хворого до медикаменту, який він вживає; тут — Arsenicum album). Якщо розглядати цей термін як приклад гендіадісу, тобто вираження одного поняття двома термінами (пор. нім. Ars-anisch = Ars (давньоверхньонім., середньоверхньонім. arsch, тобто «анус») і лат. Anus), можливий також сексуальний підтекст.