Выбрать главу

Посеред вулиці зупинилося «шевроле тахо» тих «Кей-Уай-Оу» (або «Кі-йо», як вони самі себе називали), й одна з кореспонденток, гарненька блондинка, так швидко вистрибнула з авто, що в неї спідниця аж до талії задерлася. Патрульні цього моменту не проґавили.

— Місіс Мейтленд! Місіс Мейтленд, усього кілька за­питань!

Марсі не пам’ятала, як забирала з машини сумочку, але та висіла в неї на плечі й жінка без проблем дістала з бічної кишені ключ від дому. Проблеми почалися, коли вона спробувала вставити ключ у шпарину. Руки надто тремтіли. Ріґґінз не стала відбирати ключа, проте накрила долонями руки Марсі, і тоді все вийшло. Позаду долинуло:

— Місіс Мейтленд, це правда, що вашого чоловіка за­арештували за вбивство Френка Пітерсона?

— Не підходьте, — попередив один патрульний. — Ані кроку з хідника.

Місіс Мейтленд!

Вони зайшли в будинок. І це було добре, навіть попри вагітну жінку-детектива під боком. Проте дім якось змінився, і Марсі знала, що він уже ніколи не стане таким, як раніше. Вона подумала про жінку, що вийшла звідси з двома своїми доньками, і всі вони сміялися й були щасливі, — наче згадала про добру подругу, яку колись любила, але та вже померла.

Ноги підкосилися, і Марсі гепнулась на ослінчик у коридорі — взимку на нього сідали дівчатка, щоб одягнути черевики. Інколи, як сьогодні ввечері, на ослінчик сідав Террі, щоб останній раз перед виходом на поле переглянути склад команди. А зараз, крекнувши з полегшенням, поруч присіла Бетсі Ріґґінз, її м’ясисте праве стегно ляснуло по не такому об’ємному лівому стегну Марсі. Коп із лайном на рукаві, Сабло, і двоє інших пройшли повз жінок, навіть не глянувши, натягаючи сині гумові рукавички. На ногах у них уже були бахіли такого ж синього кольору. Марсі прикинула, що четвертий коп заповзявся контролювати натовп. Стримувати юрбу перед її будинком у сонному кварталі Барнум-корт.

— Мені треба попісяти, — звернулася вона до Ріґґінз.

— Мені теж, — відповіла Ріґґінз. — Лейтенанте Сабло! На пару слів.

Коп із лайном на рукаві повернувся до ослінчика. Двійко інших рушили на кухню, де найбільше зло — це хіба що половина торта «Їжа Диявола» [36] в холодильнику.

— У вас тут є вбиральня на першому поверсі? — спитала Ріґґінз у Марсі.

— Так, за коморою. Террі сам її прибудував минулого року.

— Угу. Лейтенанте, панянкам треба попісяти, тож там і починайте. І не баріться, — наказала вона, і до Марсі: — У вашого чоловіка є кабінет?

— Як такого — нема. Він облаштував собі дальній куток у їдальні.

— Дякую. Це ваш наступний крок, лейтенанте, — сказала вона й знову повернулася до Марсі: — Не проти, якщо я вам поставлю невеличке запитання, поки ми тут чекаємо?

— Проти.

Ріґґінз не звернула на те уваги:

— Останні кілька тижнів ви не помічали нічого дивного в поведінці свого чоловіка?

Марсі невесело гиготнула.

— Маєте на увазі, чи не накручував він себе до скоєння вбивства? Чи не ходив по дому, потираючи руки, чи не пускав слини й не бурмотів собі під ніс? Це вагітність на ваш здоровий глузд впливає, детективе?

— Я так розумію, ця відповідь означає «ні».

— Саме так. А тепер припиніть мене діймати.

Ріґґінз відкинулася назад і склала руки на животі. Поли­ши­ла Марсі з її пульсуючим сечовим міхуром і спогадом про те, що сказав їй Ґевін Фрік після тренування минулого тижня: «Про що це Террі останнім часом мислить? Здається, що він думками десь не тут. Наче з грипом бореться чи щось таке».

— Місіс Мейтленд?

— Що?

— Таке враження, що ви про щось загадались.

— Так, дійсно загадалася. Про те, що сидіти з вами на цьому ослінчику дуже незручно. Наче біля пічки, яка дихати навчилася.

І без того рум’яні щоки Бетсі Ріґґінз почервоніли ще дужче. З одного боку, Марсі й сама злякалась того, що сказала, — жорстокості цієї фрази. З іншого ж боку, вона відчула задоволення, що впіймала течію та влучила в ціль.

У всякому разі, Ріґґінз більше не поставила жодного запитання.

Здавалося, минула ціла вічність, поки повернувся Сабло, тримаючи в руках прозорий пластиковий пакет із пігулками, які знайшов у шафці вбиральні (безрецептурні препарати, ліки за рецептом зберігалися у двох убиральнях на другому поверсі), і з тюбиком крему, яким Террі лікував геморой.

— Усе чисто, — сказав Сабло.

— Ви перша, — мовила Ріґґінз.

За інших обставин Марсі поступилася б вагітній пані й потримала б у собі рідину трохи довше, але не зараз. Вона зайшла до вбиральні, зачинила двері й побачила, що кришка на бачку лежить нерівно. Бозна-що вони там шукали — певно, наркотики. Вона випорожнялася, опустивши голову й сховавши обличчя в долонях, щоб не дивитися на інший безлад у вбиральні. Чи варто забирати на ніч додому Сару й Ґрейс? Чи зможе вона провести їх під слі­пучими прожекторами телевізійників, що їх до того часу точно вже встановлять? Якщо не сюди — то куди? До готелю? Та чи вони (стерв’ятники, як назвав їх патрульний) не знайдуть їх і там? Звісно що знайдуть.

вернуться

36

Devil’s food cake (англ.) — популярний у США шоколадний торт.