Выбрать главу

Зі слів містера Клінтона Елленквіста, диспетчера «Служби таксі Флінт-Сіті», який чергував у ніч із 10 на 11 липня, водій Віллов Рейнвотер зв’язалася з ним о 21:30 і повідомила, що доставила клієнта за місцем вимоги. О 21:50 у «Воґел» прибув потяг «Саузерн лімітед», на який, за словами міз Рейнвотер, збирався сісти підслідний громадянин. Прибулі пасажири висадилися на платформі 3. Пасажири, які прямували до станції «Даллас — Форт-Ворт», отримали дозвіл на посадку з платформи № 3 за сім хвилин, тобто о 21:57. Потяг «Саузерн лімітед» вирушив зі станції о 22:12. Години відправлення і прибуття точні, оскільки їх відстежує і записує комп’ютер.

Я і директор служби безпеки переглянули матеріали з усіх шістнадцяти камер спостереження, починаючи, просто для перестраховки, з 21:00, 10 липня, і до 23:00, тобто приблизно за 50 хвилин після того, як «Саузерн лімітед» поїхав із вокзалу. Усі відповідні відеоматеріали є в мене на айпеді, але через нагальну (як зазначив окружний прокурор Семюелз) ситуацію в цьому ввідному рапорті я надам лише підсумкову інформацію.

21:33: Об’єкт заходить на станцію крізь північний вхід, перед яким зазвичай зупиняються таксі та яким користується більшість пасажирів. Він перетинає головну залу вокзалу. Жовта сорочка, сині джинси. Багажу із собою не має. Чіткі кадри його обличчя (тривалістю від 2 до 4 секунд), коли він дивиться вгору на великий настінний годинник (статичне зображення відправлено електронною поштою окружному прокуророві Семюелзу й детективу Андерсону).

21:35: Об’єкт зупиняється біля газетного кіоску в центрі зали. Він купує книжку в м’якій обкладинці, розраховується готівкою. Назву книжки прочитати неможливо, продавець також не пригадує, але, певно, за потреби ми зможемо це дізнатися. На цьому відео також видно пряжку на поясі у формі кінської голови (статичне зображення відправлено електронною поштою окружному прокуророві Семюелзу і детективу Андерсону).

21:39: Об’єкт полишає вокзал крізь двері, що виходять на Монтроуз-авеню (південний вхід). Попри те, що цей вхід/вихід також доступний пасажирам, ним зазвичай користуються працівники «Воґелу», оскільки з того боку будівлі розташована парковка для персоналу. На території парковки є дві камери спостереження. Підслідний не потрапив в об’єктив жодної, проте і я, і Кемп помітили моментальну тінь, яка, на нашу думку, і могла бути підслідним. Тінь рушила праворуч, у напрямку вузького провулка вздовж будівлі вокзалу. Об’єкт не купляв квитків на потяг «Саузерн лімітед», ані готівкою, ані кредитною карткою. Переглянувши кілька разів матеріал із камери на платформі № 3 (чіткий і, на мою думку, повний відеоряд), я можу з великою певністю стверджувати, що об’єкт не повернувся на вокзал і на потяг не сів.

Я дійшов висновку, що об’єкт здійснив поїздку в Даб­роу з метою заплутати й направити слідство хибним шляхом. Я припускаю, що об’єкт міг повернутися до Флінт-Сіті або за допомоги спільника, або сівши на подорожнє авто. Також імовірно, що він викрав автомобіль. У поліцейському відділку Даброу не знайшли заяв про вчинення крадіжки автомобілів у районі Транспортного вузла «Воґел» вночі 10 липня, але директор служби безпеки Кемп зазначив, що коли машина зникла з довгострокової автостоянки, то повідомлення про це може надійти за тиждень, а то й більше.

Відеоматеріал із довгострокової парковки також наявний, і його можна отримати на вимогу, проте камери спостереження охоплюють далеко не всю територію. До того ж директор служби безпеки повідомив, що ті камери вже треба замінити, вони часто бувають несправні. На мою думку, принаймні поки що, нам варто зосередитися на інших пошукових напрямках.

З ПОВАГОЮ,

Детектив-лейтенант Ю. Сабло

Див. додатки

  19

Гові Ґолд потиснув руки Семюелзу й Ралфу Андерсону. Тоді він поглянув крізь однобічне дзеркало на Террі Мейтленда, який сидів у кімнаті для допитів у футболці «Золотих драконів» і своїй кепці-талісмані. Террі тримав спину рівно, голови не опускав, руки охайно склав перед собою на столі. Він не смикався, не метушився, не кидав у різні боки нер­вових поглядів. Ралф про себе відмітив, що тепер він аж ніяк не схожий на винуватого.

Зрештою Ґолд повернувся до Семюелза.

— Розповідай, — сказав він, неначе припрошував собаку виконати трюк.

— Наразі особливо нема чого розповідати, Говарде, — мовив Семюелз.

Рука окружного прокурора потягнулася до потилиці. Він пригладив чубчика. Якусь хвильку пасмо лишалося на місці, а тоді знову настовбурчилось. Ралф мимоволі пригадав фразу Альфальфи, з якої вони з братом гиготіли в дитинстві: «Друзі на все життя трапляються лише раз на все життя».