Поки Гові робив свої дзвінки біля дверей до головного офісу, окружний прокурор Семюелз хотів було повернутися в кімнату для допитів. Ралф його зупинив, щоб послухати розмови адвоката. Гові коротко переговорив із дружиною Террі (Ралф почув, як він сказав «Марсі, все буде добре»), а тоді зробив другий, ще коротший дзвінок — розповів комусь, де перебувають дочки Террі, і нагадав комусь, що журналісти вже мають наводнити Барнум-корт, тож діяти треба відповідно. Потім він повернувся в кімнату для допитів.
— Окей, подивимося, чи вийде в нас цю справу розрулити.
Ралф і Семюелз сіли за стіл навпроти Террі. Стілець між ними лишився вільним. Гові вирішив постояти біля свого клієнта, поклавши йому руку на плече.
— Що, тренере, подобаються тобі маленькі хлопчики? — з усмішкою почав Семюелз.
Террі не вагався з відповіддю:
— Дуже. А ще мені подобаються маленькі дівчатка, бо і в самого двійко.
— І я певен, що твої дочки також займаються спортом, бо коли батько в них сам Тренер Ті, то як можна не займатися? Але ж ти не тренуєш дівчачих команд, чи не так? Ані з футболу, ані з софтболу, ані з лакросу. Ти тримаєшся хлопців. Улітку — бейсбол, восени — Поп Ворнер, узимку — баскетбол у Християнській молодіжній, хоча підозрюю, що там ти просто спостерігаєш. Усі ці поїздки до Християнської щосуботи ввечері, їх же можна назвати розвідницькими експедиціями, правда? Пошукати хлопців, швидких і спритних. А може, раз так, подивитися, які вони з себе у шортиках.
Ралф чекав, щоб Гові це все припинив, але Гові мовчав, принаймні поки що. На його обличчі не можна було нічого прочитати — жодного поруху, окрім як очима, що пересувалися від одного мовця до іншого. «Мабуть, він збіса добре грає в покер», — подумав Ралф.
А от Террі навпаки почав усміхатися.
— Це ви дізналися від Віллов Рейнвотер. Напевне, що від неї. Ще та штучка, скажіть? Чули б ви, як вона по тих суботніх вечорах горлає: «Чави його, чави, ноги в руки й дуй ДО КІЛЬЦЯ!» Як у неї справи?
— Це ти нам розкажи, — відповів Семюелз. — Зрештою, ти бачився з нею у вівторок увечері.
— Не бачився…
Гові схопив Террі за плече та стиснув його, поки тренер не наговорив нічого зайвого.
— Чому б нам не припинити цього попереднього допиту? Просто розкажіть Террі, чого він тут опинився. Викладайте.
— Розкажи нам, де ти був у вівторок, — заперечив Семюелз. — Як почав, то давай уже закінчуй.
— Я був…
Та Гові Ґолд знову стиснув плече Террі, цього разу дужче, і тренер замовк.
— Ні, Білле, так не піде. Розкажіть, що ви на нього маєте, інакше я просто зараз піду до журналістів і повідомлю їм, що ви затримали одного з найповажніших мешканців Флінт-Сіті у справі з убивства Френка Пітерсона, поставили отакенну пляму на його репутацію, нажахали його дружину й дітей, а чому — так і не сказали.
Семюелз поглянув на Ралфа, той стенув плечима. Якби не присутність окружного прокурора, Ралф би вже давно виклав усі докази, сподіваючись на швидке зізнання.
— Нумо, Білле, — сказав Гові. — Цьому чоловікові треба додому, до родини.
Семюелз усміхнувся, проте радості в його очах не було — він просто скалозубив.
— Побачиться з ними в суді, Говарде. У понеділок, на попередньому слуханні.
Ралф відчував, що матерія культурного спілкування тане, й основну провину за це покладав на Білла, якого щиро розлютив цей злочин, а також чоловік, який його скоїв. І кожен розлютився б… але поля на цьому не зореш, як сказав би Ралфів дідусь.
— Так, перш ніж ми розпочнемо, у мене є запитання, — втрутився Ралф, намагаючись говорити легко і жваво. — Лише одне. Окей, раднику? Ми все одно про це дізнаємося, рано чи пізно.
Здавалось, Гові був навіть удячний, що зміг відвернути увагу від Семюелза.
— Став своє запитання.
— Яка в тебе група крові, Террі? Ти знаєш?
Террі подивився на Гові, який знизав плечима, потім перевів погляд на Ралфа:
— Та ж маю знати. Шість разів на рік я здаю кров у Червоному хресті, бо група досить рідкісна.