— АВ, резус позитивний?
Террі кліпнув:
— Як ви знаєте? — а тоді, збагнувши відповідь: — Але не настільки рідкісна. Як хочете ексклюзиву, то вам потрібна АВ з негативним резусом. Один відсоток населення. У Червоному хресті такі люди стоять на швидкісному наборі, повірте.
— Коли йдеться про рідкісність, я завжди згадую відбитки пальців, — зауважив Семюелз мимохіть, наче вів легку розмову зі знайомим. — Мабуть, тому, що вони часто випливають на суді.
— І нечасто згадуються в рішенні присяжних, — докинув Гові.
Семюелз його проігнорував:
— Не існує двох людей з абсолютно однаковими відбитками. Навіть у відбитках однояйцевих близнюків є мікроскопічні відмінності. У тебе ж нема однояйцевого близнюка, так, Террі?
— А ви ж не хочете сказати, що знайшли мої відбитки на місці вбивства малого Пітерсона?
На обличчі Террі з’явився вираз цілковитої невіри. Ралф мусив віддати йому належне — тренер був збіса добрим актором і, вочевидь, збирався прясти цю нитку аж до самого кінця.
— У нас стільки відбитків, що й порахувати важко, — відповів Ралф. — По всьому білому фургоні, яким ти викрав малого Пітерсона. На велосипеді малого, який ми знайшли у вантажному відсіку того фургона. На скрині з інструментами, що лежала в тому фургоні. По всьому «субару», на який ти пересів за пабом «Коротунів».
Ралф замовк, потім продовжив:
— І на гілці, якою ти вчинив акт содомії над малим Пітерсоном — такий жорстокий напад, що хлопчик уже від самих внутрішніх травм мав померти.
— Нам навіть не знадобився дактилоскопічний порошок чи УФ світло, — додав Семюелз. — Ті відбитки поставлено кров’ю хлопчика.
Саме в цей момент більшість злочинців (десь відсотків дев’яносто п’ять) ламаються, з адвокатом чи без. Але не Террі. Ралф побачив на його обличчі шок і здивування, але не провину.
Гові прийшов на виручку:
— То є у вас відбитки. Добре. Не перший раз, коли відбитки сфальшували.
— Кілька — можливо, — сказав Ралф. — Та сімдесят? Вісімдесят? Кров’ю, на знарядді злочину?
— Ще в нас є ціла низка свідків, — продовжив Семюелз і почав загинати пальці: — Тебе бачили на парковці «Делікатесів Джералда», коли ти пристав до малого Пітерсона. Бачили, як ти клав його велосипед у фургон, на якому приїхав. Бачили, як він сідає з тобою в той фургон. Бачили, як ти весь у крові виходиш із лісу, де сталося вбивство. Можу продовжити, але мама мені завжди казала, що варто трохи припасти навпісля.
— На свідків нечасто можна покластися, — відповів Гові. — Відбитки — річ непевна, а свідки…
Він похитав головою.
— І я б погодився, принаймні у більшості випадків, — втрутився Ралф. — Але не тут. Один із моїх свідків щойно зауважив, що Флінт-Сіті, по правді, дуже маленьке місто. Не скажу, що повністю погоджуюсь, але комуна на Західному боці досить згуртована, і містера Мейтленда знають майже всі. Террі, жінка, яка бачила тебе біля «Джералда», — сусідка, а дівчинка, що бачила, як ти виходиш із заростів парку Філіс, дуже добре тебе знає. І не тому, що живе зовсім неподалік від тебе, а тому, що ти колись повернув їй песика-втікача.
— Джун Морріс? — Террі дивився на Ралфа з виразом щирої невіри. — Джуні?
— Та інші, — сказав Семюелз. — Багато інших.
— Віллов? — Террі прошепотів, наче йому дали під дих. — Вона теж?
— Багато інших, — повторив Семюелз.
— Усі вони з шести фотокарток обрали тебе, — мовив Ралф. — Не вагаючись.
— А на фотокартці мій клієнт часом не був у кашкеті «Золотих драконів» і футболці з великою «Т» на грудях? — поцікавився Гові. — І чи не стукав пальцем по цій фотокартці поліцейський, що збирав свідчення?
— Невже ти дійсно так думаєш? — спитав Ралф. — Сподіваюся, що ні.
— Це якийсь нічний кошмар, — промовив Террі.
Семюелз співчутливо всміхнувся і сказав:
— Розумію. І для того, щоб він закінчився, всього лише треба розповісти, чому ти це зробив.
«Наче в цьому Божому світі знайдеться таке пояснення, якому зможуть повірити люди при глузді», — подумав Ралф.
— Це тільки на краще, — Семюелз мало не підлещувався. — Але треба встигнути до того, як повернуться результати ДНК-тесту. Зразків у нас предостатньо, і коли виявлять збіг із тими, які щойно взяли в тебе…
Семюелз стенув плечима.
— Розкажи нам, — мовив Ралф. — Не знаю, що то було, — тимчасовий сказ, чи напад дисоціативної фуги [53], чи сексуальна спонука, чи що — розкажи нам.
53
Різновид амнезії, коли людина забуває інформацію про себе (ім’я тощо), часто вигадуючи нову особистість.