На трасі у цей час машин було небагато, здебільшого велетенські вантажівки, що мчали назустріч, сліплячи вогнями. На тридцятому кілометрі він збавив швидкість і повільно рушив узбіччям, пильно вдивляючись у темні хащі лісу. Його мають чекати десь тут. Чудове місце для зустрічі з бандитами… коли щось і станеться, то свідками будуть хіба що нічні птахи. Якось не хочеться йому бути закопаним у лісовому піщанику поряд із шосе…
«Цього не станеться, — заспокоїв він себе. — Не станеться».
Серед дерев тричі блимнули фари. От воно, його помітили. Тепер головне — зосередитися. Даромир уповільнив хід до п’ятнадцяти кілометрів на годину, потім до десяти. Попереду між соснових стовбурів виднілася не надто широка ґрунтова дорога, що заглиблювалася в ліс перпендикулярно до траси. Два автомобілі змогли б проїхати нею бік у бік. Він повернув туди, опустивши праву руку в кишеню плаща, де пальці миттєво обхопили рукоятку вальтера. Попереду висвітився чорний BMW із напівпригашеними фарами, розвернутий до нього передом; біля нього стояв якийсь чоловік у шкіряній куртці. Даромир напружив очі. Так… руки тримає в кишенях. Ще один сидить у машині, на місці водія. Більше нікого не видно. Отже, двоє.
Під’їхавши достатньо близько, він зупинився й вимкнув фари. Чоловік не ворухнувся. У слабкому світлі його обличчя залишалося невидимим. Водій також сидів нерухомо. Гаразд, хлопці, час розставити крапки над «і».
Даромир вийшов із машини і став за відчиненими дверцятами. Спітніла рука і далі міцно стискала пістолет у кишені, напружені м’язи були готові будь-якої миті його вихопити. Якийсь час ніхто не зронив ні слова. Потім чоловік у шкірянці промовив:
— Клієнт мертвий?
— Мертвішого не буває.
— Приніс?
— Так.
— Покажи.
— Хлопці, — сказав Даромир. — Спочатку я хочу переконатися, що ми розуміємо один одного. Я маю передати вам кейс, і після цього можу бути вільним, як вітер. Так?
— Абсолютно, — озвався чоловік.
— І ще я маю отримати свої гроші.
— Ти отримаєш свої гроші, коли віддаси нам те, що потрібно, чоловіче.
— Ні, не піде. Спочатку ви покажіть.
Можливо, правильніше було просто жбурнути їм кейс, скочити в машину та рвонути геть… але він так не вчинить. Врешті-решт, йому ж пообіцяли заплатити за роботу? То треба грати до кінця. До того ж у кейсі, напевне, набагато більша сума — ніхто не буде настільки все ускладнювати заради копійок — і він не бачив сенсу ось так просто відмовлятися від грошей. Його страждання мають бути оплачені.
Обличчя суб’єкта у куртці Даромир усе ще не бачив, проте відчував на собі його нетерплячий погляд. Нарешті той витяг із кишені товстого білого конверта.
— Тут те, що ти заробив, — сказав він. — Тепер неси наше.
Не зводячи з нього погляду, Даромир нахилився, витяг лівою рукою з машини кейс і неквапно попрямував до BMW. Чоловік також рушив у його напрямку. Вони зупинилися на відстані двох кроків, пильно дивлячись в очі один одному. Лице бандита не виявляло жодних емоцій, окрім самовпевненого спокою.
Даромир підняв кейс, суб’єкт підняв конверта. Вони обережно обмінялися й задкуючи рушили до своїх машин.
— Не поспішай їхати, поки ми не перевіримо, що всередині, — промовив чоловік у шкірянці, продовжуючи віддалятися.
— Будь ласка, — відповів Даромир. Він майже дістався до свого «Опеля». — Я не з тих, хто риється в чужих речах, моя справа була доставити. Після того, як перевірите, я можу їхати?
— Можеш, — усміхнувся той. — Тебе звільняють з посади.
Чоловік у куртці поклав кейс на капот машини, клацнув замками і відкрив його. Даромир зі свого місця побачив, що той ущерть заповнений пачками купюр. Здається, американські президенти.
— Усе нормально? — запитав він, обходячи дверцята.
— Так. Усе нормально. Ти вільний.
— Було приємно мати з вами справу, хлопці.
Даромир сів за кермо, і в цей момент в очі вдарило яскраве світло фар, на мить засліпивши його. Усе-таки це пастка, блискавично промайнуло в голові, проте він очікував чогось подібного. Інстинкт самозбереження штовхнув його вбік, геть із кабіни, і наступної миті куля зі свистом пробила лобове скло і влучила в сидіння, де щойно була його голова. Наступна продірявила залізо дверей.
Бісові покидьки. Ви самі цього захотіли.