27
Він дістався площі й там побачив хлопчика — той лежав на асфальті, як зламана лялька. Що, втомився робити шкоду? Ну, то зараз отримаєш коротку лекцію на тему «Що таке добре, а що таке погано».
Даромир зупинив машину, вийшов із салону й наблизився до малого розбишаки, зважуючи пістолет у руці. Що ж ця мала паскуда накоїла, що йому довелося полишити власну сім’ю, аби провести виховну роботу?
Малий підвів на нього очі й пропищав:
— Вас уже перетворили? Ви тепер із ними?
— Що це ти верзеш? Краще скажи на прощання, що ти накоїв? Замість того, щоб бути зі своїми дружиною й донькою, я маю няньчити якогось шмаркача!
— Ваші… дружина і донька? — хлопець трохи підвівся на ліктях. — Але ж ви приїхали сюди один!
Даромир зняв із запобіжника й націлив пістолет на малого. Треба кінчати з ним і повертатися. Для чого це безглузде базікання?
— Вони ж були мертві, чи не так? Ваші…
— Що? — він зупинив палець, що вже тиснув на курок.
— Ваші дружина й донька. Вони ж померли?
— Звідки ти знаєш?! — гаркнув Даромир. — Можливо. А тепер вони живі…
— …і вони наказали вам убити мене?
Рука з пістолетом повільно опустилася.
— Це не вони! — вигукнув Максим, стаючи навколішки. — Послухайте… Моя мати нещодавно померла, а в цьому місті вона знову з’явилася! Але це не моя мама! Вона забрала тата, перетворила його на… на когось іншого. Вони — не люди! Вони хочуть захопити всіх нас!
«Дитячі казочки», — хотів було сказати Даромир, але раптом неначе хтось штурхонув його у плече, приводячи до тями. Він підніс зброю до очей і здивовано спитав у себе, якого це біса він надумав.
«Ви ж не чіпатимете нас?» — послужливо підкинула спогад пам’ять.
«Моя дружина замовила мені вбивство», — була наступна думка.
— Ви повинні мене послухати! — продовжував хлопчик. — Той божевільний попереджав усіх нас. А ми так нічого й не зрозуміли… Але я бачив машини всіх, хто приїздив сюди раніше! Вони там, у лісі, розбиті…
Він казав щось іще, але Даромир уже не слухав. До свідомості нарешті дійшла кричуща невідповідність… Хіба його дружина могла бажати чиєїсь смерті? Хіба його справжня дружина могла поводитися таким чином? А що ж він сам? Відпустив віжки й дозволив комусь маніпулювати собою…
Даромир ще не повністю розумів, що ж відбувається, але інстинкт самозбереження наполегливо натякав, що пора вшиватися звідси. Усе це несправжнє. Його охопило відчуття смертельної небезпеки..
— Ви ще людина! — вимовив Максим. — Я бачу! Вас іще не встигли перетворити… І нам треба тікати!
— Маєш рацію, — кивнув Даромир, замислено озираючись навколо. — Здається, я щойно ледь не вступив у лайно… Не розумію, що до чого, але щось мені й не хочеться це з’ясовувати. Кажеш, твій батько…
— Мій батько мертвий! — крикнув Максим. — Благаю вас, їдьмо!..
— Гаразд, — він засунув парабелум за пояс і допоміг хлопцеві підвестися. — Сідай у машину, хутко. Ми їдемо… але спочатку я хочу ще раз навідатися в будинок Ярини.
— Що?! Невже ви ще не зрозуміли? Вони ж…
— Сідай у машину! — відрізав Даромир. — І не галасуй… ми швидко. Я знаю, що роблю.
Та чи справді він знав? Чи не безглуздо було повертатися туди за грошима? Ні, переконував він себе, зовсім ні. Щойно його пошили в дурні, використавши обличчя найдорожчих йому людей. Яким чином? Потім подумаємо над цим. Але він зовсім не збирався сплачувати їм за цю виставу сорок тисяч доларів.
— Прошу вас, повернімо! — заскиглив хлопчик, скулившись на пасажирському сидінні. — Вони можуть читати думки! І вони знають, що ви будете робити!
— Не встигнуть, — похмуро відповів Даромир і натиснув на акселератор. Вони помчали вулицею і за хвилину дісталися до будинку. Максим сховав лице в долонях.
— Це помилка, — пробурмотів він крізь пальці.
— Сиди тут, — Даромир заглушив двигун і витяг ключі із замка запалювання.
Потім дістав пістолет, клацнув запобіжником. — За три хвилини ми поїдемо звідси. Твої речі забирати?
Хлопчик мовчав. Даромир знизав плечима й вийшов із машини, ще раз озирнувшись навколо. Ані душі, лише червоне око сонця витріщилося на них над верхівками дерев. Кляте містечко… Що ж за чортівня тут коїться? Мабуть, така, що й не снилася нормальній людині навіть у найгірших снах. Але його сім’я здавалася справжньою, живою, з плоті й крові…