— Нам треба добре зустріти її.
— Я зроблю це, — сказав Максим.
Голоси не заперечували. Вони почали втілюватися в людські подоби, перетворювалися на звичайних мешканців і наповнювали порожнє містечко, займаючи кожен своє місце, неначе актори у масштабній постановці. Максим знову став одинадцятирічним хлопчиком, яким і був досі. Але його метаморфоза ще не скінчилася. Крокуючи ранковою вуличкою і весело насвистуючи під ніс, він продовжував перевтілюватися: темне волосся посвітлішало й відросло, колір очей змінився, та й зріст поменшав майже удвоє. Тепер він — Денис, що в пам’яті гості помер від запалення легенів. А тут він живий. У Ковильці немає нічого неможливого.
Він уже бачив червоний автомобіль, що зупинився біля клумби. З нього вийшла висока струнка жінка в довгій сірій сукні й озирнулася навколо, вишукуючи хоч когось із мешканців. Насправді в неї закінчується бензин, і вона лише шукала найближчу заправку… але їй тут сподобається. Він знав це напевно. Усім подобається. Жінка дивилась у протилежний бік. Максим-Денис розкинув рученята й побіг до неї, тонесенько вигукуючи:
— Мамо! Мамо!! Ти знайшла!