— Терпи… Вони і так відкриють, — не хоче признатися у своїй поразці Кошман, хоча в душі і згоден. Краще знайти спільну мову, аніж бути розчавленим і гнити на якомусь смітнику цієї проклятої планети.
— Відкривай!.. — реве недорізаним бугаєм. — Я усе скажу…
І неначе Бог змилостивився над ними. Низько нависле громаддя стелі здригнулося й повільно-повільно поповзло вгору, нагадуючи тим самим крихкість милості своєї. Бризнуло світло й вони відвернулись один від одного — жалюгідний вигляд не сприймався, а так було легше. Знеможено сіли й оперлись спинами об стіни у різних кутках.
— Звідки ви? — повторилось те ж саме питання.
— З Землі.
— Це ваш космічний корабель на березі моря?
— Так.
— Що вам у нас треба?
— Одним словом не скажеш…
Через кілька хвилин мовчання Грім розпорядився:
— Роздягніться… Усе залиште в кімнаті, самі вийдіть за двері.
Голос Гріма був категоричним, і вони підкорилися. За дверима побачили маленького сіро-зеленого чоловічка, тільки тепер він був одітий в легкі білі шорти, що лише підкреслювали його немічність. Він пахнув не то травами, не то квітами.
У вузькому, довгому коридорі хірянин зник, а на них з усіх боків несподівано обвалився шквал води; довкіл щось загуло й механічні щітки, як на мийці машин, вийшли із стіни й, боляче вдаряючи по голому тілу, погнали м’яку піну.
— О, Боже… — Кошман з Гарцманом смикнулися назад і, впершись задом у замкнуті двері, не витримали й, захищаючи обличчя піднятими руками, кинулись напролом в рудий клекіт, аби швидше вискочити звідсіль.
Опинившись поза межами цього кошмару, зіткнулися віч-на-віч з Грімом. Відступивши назад, він вмостився на лаві.
— Сідайте, — сухо кивнув напроти себе. Широкі лави попід стінами, грубе ложе і такий же неоковирний стіл створювали враження незавершеності. — Я вас слухаю, — мохнаті брови хірянина ще більше настовбурчились.
— Що ти хочеш почути? — із внутрішнім болем, ледь-ледь перевівши подих, тихо пробулькав Кошман.
— Що вам тут треба?
— Нічого.
— Чого ж ви тут?
— Нас послали…
— Хто?
— Наше начальство.
— Для чого?
— Вивчити умови життя й оборону, якщо вона є…
— Для чого? Тільки правду кажи, — відчувши вагання Кошмана, попередив Грім.
— Нам це точно невідомо… Ми чули тільки розмови, що тут хочуть розмістити ядерний арсенал. Наша система супутників і космічних станцій уже не може забезпечити захист від сусідів — вони мають таку ж, і тримають нашу під прицілом своїх ракет. Нам потрібна неприступна база в глибині космосу.
— Навіть так?.. — сарказм Гріма межував із здивованим презирством. — Ви націлили ракети на свою ж планету?..
— Так… — розгублено підтвердив Кошман. — Ми воюємо давно — континент із континентом, держава із державою, сусід із сусідом.
— І ви хочете ще й нас втягти в це?
— Це чутки… — в голосі Гріма Гарцман відчув відкриту погрозу і спробував загладити гостроту розмови, але було вже пізно.
— Розумово відсталі негідники, самогубці… — хірянин, жахливий у своєму праведному гніві, схопився на ноги й обидва землянина втислися в куток. На їх щастя перед Грімом несподівано вигулькнув все той же маленький сіро-зелений хірянин із світляними очима.
— Стій!.. — він виставив перед собою зморщену суху правицю розчепіреною п’ятірнею вперед. — Вгамуй свій гнів… Це дійсно зло, — показав вивернутою лівою рукою назад, у бік землян, — і ми будемо боротися з ним, тільки зараз у нас під боком зріє наше, домашнє… Ми використаємо пришельців проти нього!.. Нехай спокутують свою вину і тоді ми їх простимо, якщо заслужать, — кинув жорсткий смерч вогню своїх очей на Кошмана з Гарцманом.
Переконавшись, що Грім заспокоюється, сіро-зелений відійшов до лави й, схрестивши короткі тонкі руки на фізично немічних грудях, стомлено сів.
— Горбатов — це правда? — Грім продовжував допит.
— Правда. Він з коханкою прилетів сюди раніше нас на кораблі інопланетян, що відвідали Землю.
— Виходить, він в руках людей Тхо й допомагає їм готувати нам неволю і смерть… — зробив однозначний висновок.
— Можливо, — погодився Кошман.
Хіряни перезирнулись. Відчувши потрібний момент, Гарцман проявив ініціативу:
— Якщо ви нам повірите, ми готові допомогти…
— Ним? — Грім підозріло оглянув обох.
Кошман, в душі вдячний Гарцману за підказку лінії поведінки, підтримав його:
— Ми були на майдані…